П’ятнична вечеря у Гудманів: що ми знаємо про секулярних євреїв

0
142

Кожної п’ятниці напередодні шабата придуркувата родина секулярних євреїв збирається на традиційну сімейну вечерю десь у південній частині Лондону. Тато постійно розгулює по хаті з оголеним торсом, бо йому пече у сосках, двоє синів, яким трошки за двадцять, весь час жартують один над одним ніби їм по 12 років, бабуся не соромиться своєї сексуальності, хоч вже і пора було б, і тільки мама лишається більш-менш розважливою, хоч і їй властиве дуже специфічне почуття гумору. Довершує цю родину сусід Джим, який щоразу з’являється посеред вечері з ідіотськими проханнями.

З першої ж серії ми очікуємо на неперевершений єврейський гумор. Можливо хтось і не стане очікувати саме на єврейський гумор, але ж знаки, які розставив режисер очевидні: на кожній вечері на столі лежить хала, на комоді в їдальні стоїть ханукія, поряд традиційний шабатній підсвічник і найголовніше – це ж вечір п’ятниці в родині Гудманів!

В своєму інтерв’ю для The Telegraph Роберт Поппер каже, що не хотів, щоб глядачі бачили шаблонні маркери іудейства, на кшталт фраз «Ой вей» та хабадських сюртуків. Для режисера, який сам виріс в родині секулярних євреїв, саме так виглядає звичайна сучасна єврейська родина.

Чому ж тоді нам має бути цікавий цей серіал, якщо ніхто не буде розповідати анекдоти про рабинів та архетипічного Мойше? Тут два моменти:

По-перше (і це дійсно найголовніша причина), неперевершений брутальний чорний англійський гумор. Так вміють тільки англійці – вони показують людей в усій своїй огиді та мерзотності.

По-друге, цей сітком відкриває нову епоху в телебаченні для іудаїзму і це справді важливо. Виходу цього шоу очікувала велика аудиторія, напередодні пілотної серії Трейсі-Енн Оберман написала в The Jewish Chronicle «ми більше не ніша». Справа в тому, що довгий час єврейська тематика на телебаченні лишалась нішевою – дуже специфічним продуктом, попит на який замалий, щоб його задовольняти. П’ятнична вечеря стала тим шоу, яке вивело єврейський дискурс на новий рівень. Майже одночасно вийшов ще один британський єврейський сітком «Grandma’s House», однак здогадатися про його єврейськість можна хіба що по The Jewish Chronicle, яку почитує дідусь.

Сітком показує нам досить звичайне життя звичайної родини, виключаючи той факт, що всі члени родини геть скажені. Втім, кожна родина по-своєму дивна. Єврейська тематика майже ніколи не піднімається, окрім моментів, коли Гудмани вступають в контакт не з євреями. Це чудово ілюструє сучасну ситуацію секулярних євреїв (і не тільки євреїв), яким насправді нема діла до релігії до тих пір, поки їх не спитають чи не п’ють вони кров християнських немовлят. Частіше всього на релігійну тематику Гудманів провокує їх сусід Джим.

Джим прекрасний персонаж, від якого завжди можна чекати на якусь дурню, яка змусить глядача сміятися до спазмів. Крім того він весь час проявляє надзвичайний інтерес до іудейської традиції. Проте, він не дуже освічений в цьому плані. Наприклад, побачивши заморожену лисицю, заховану під столом, Джим вважає, що це елемент традиційної шабатньої вечері. А одного разу потрапивши на цю таку бажану традиційну вечерю, він просто встав та кинув тарілку в стіну, за що отримав прізвисько «фашист». Запізнившись в синагогу на шлюбну церемонію, Джим питає чи не проґавив він жертвоприношення, та без вагань приймає за чисту монету жарт про те, що на вечерю подають білку, а побачивши безглуздий жарт одного брата над іншим, кидає собі в склянку багато солі та давиться соленою водою, бо вважає, що це частина традиції.

Джим досить неприємний тип, який нічого не тямить в іудаїзмі, а найкумедніше те, що його сусіди доволі байдуже ставляться до міцвот та традицій. Щоразу, коли Гудмани відповідають на чергове питання Джима, вони ніяковіють, через те, що вони не сповідають іудаїзм так ретельно, як очікує від них Джим. Врешті решт ми всі Джими. Ми намагаємося зазирнути в особисте життя сторонніх людей, сподіваючись знайти щось особливе, як каже Джим, «традиційне». Ми вважаємо представників меншин диваками, які можуть ховати під столом заморожену лисицю (3 сезон, 2 епізод).

Перлиною є спеціальна різдвяна серія, знята у 2012 році. Це надзвичайна серія, в якій сім’я Гудманів святкує Різдво.

Адам: я знаю, що кажу це щороку, але ти не вважаєш дивним всю цю різдвяну мішуру?

Джекі: ні, чому це дивно?
Адам: може тому, що ми євреї?
Джекі: не будь дурнем, це традиція
Адам: християнська традиція
Джекі: це не християнська традиція, це.. традиційна традиція.
Адам: традиційна традиція святкувати різдво Христа.
Джекі: ні, це не так.
Адам: так, це так.
Джекі: добре, це так. Але Різдво це так весело.

Це дуже важливий діалог якнайменше для всього цього сіткому, а може і для всього англомовного телебачення. Перша голосна спроба поєднати на телебаченні іудаїзм та християнство була зроблена в американському культовому серіалі «Друзі» у 7 сезоні (10 епізод), коли в традиційному різдвяному епізоді святкували Хануку. З приводу цього Вінсент Брук у книжці «Something Ain’t Kosher Here: the Rise of the “Jewish”» писав, що це вперше, коли євреї почувалися причетними до загальних свят і до аудиторії, для якої знімався сітком. До цього відомого епізоду сіткоми балансували між двома полюсами: «занадто єврейське» та «не занадто єврейське».  Цей діалог в сім’ї Гудманів йде далі, він показує, що євреї почуваються загубленими, збентеженими під час різдвяних свят. Останнім часом можна спостерігати певну сублімацію Хануки в Різдво, або навпаки. Але єврейська аудиторія все одно лишається поза гірлянд, подарунків та колядок.

В наступному ж діалозі, Джекі розуміє, що ніякі різдвяні прикраси не можуть зробити її в повній мірі причетною до християнського світу:

Джекі: Мартін, ми ніколи не ставили ялинку в домі.
Мартін: тепер поставимо. Вона була за півціни, мужик з фургону її віддав.
Джекі: мені байдуже до мужика з фургону, це неправильно.
Адам: не правильно? Але у нас індичка та крекери.
Джекі: припини, Адам, це інше, це просто… неправильно.
Адам: тому що…
Джекі: тому що ми євреї!

Поставивши ялинку у вітальній, Гудмани не знають що з нею робити. Вони називають її ханукальним кущем та лишають без прикрас, бо в них їх, звісно, немає. Ялинка виглядає в домі не менш дивно, ніж євреї, що святкують Різдво. Зрештою, з християнством виходить так само, як і з ялинкою: незрозуміло що саме з цим робити та до чого це зобов’язує. Принаймні, ми краще розуміємо що відбувається: Різдво – це традиційна традиція (читай не релігійна), а євреї лишаються євреями, навіть, якщо готують індичку та прикрашають дім на Різдво.

Поппер зробив дуже корисний продукт – познайомив пересічного глядача з сучасними євреями. Пояснив, як вони себе почувають, коли на вулиці час Різдва, коли сусіди вважають їх більшими диваками, ніж вони є, показав як вони живуть, про що насправді вони жартують, що їдять.

Правило сіткомів зобов’язує до ефектних завершень епізодів, тож, як сказав Джим:

Дякую за все, це був чудовий вечір, незважаючи на все, що відбувалось.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.