Чому церкви бояться ґендеру?

Останнім часом у Парламенті точиться дискусія щодо Стамбульської конвенції. Це документ, який вводить суворі покарання за домашнє насильство та дозволяє правоохоронним органам притягати до відповідальності осіб, які вчинили подібні злочини. І ось раптом Всеукраїнська рада церков виступає проти. Чому і як? Церква протягом своєї історії дуже часто була захисницею знедолених, «сірих та убогих». Як так сталося, що тепер релігійні лідери проти криміналізації домашнього насильства?!!

Яблуком роздору став… ґендер. Церкви настільки його бояться, що готові були виступати проти захисту жертв насилля. Правда, після того, як їх звинуватили в потуранні злочинам, вони трохи скоригували власну позицію. Тепер церковники виступають за заборону домашнього насильства, але щоби в тексті відповідних законодавчих актів не містилось слова «ґендер». Саме таким був урядовий законопроект, який врешті решт став законом. Не було там ґендеру, а тому церкви його підтримали.

Чому ж церкви бояться ґендеру, як чорт ладану? Саме слово ґендер перекладається як рід, а означає стать, тільки стать не в біологічному, а в соціальному розумінні. І якщо стать зумовлена наявністю статевих органів (тавтологічно, проте зрозуміло), то з ґендером трохи важче. Це сукупність моделей поведінки, яка притаманна чоловікам або жінкам. Тобто ґендер — це своєрідна соціальна стать, без урахування статевих органів. До цього моменту церков нічого не турбувало. Їх бентежить не стільки урівнювання в правах чоловіків і жінок, хоча і це теж, скільки легалізація інших ґендерів. Ну тобто, коли людина асоціює себе не чоловіком, і не жінкою, а кимось (чи чимось) третім. Панотців це заганяє у глухий кут і вони не знають, що з цим робити. От уявіть, як над такою людиною звершувати обряди? «Причащається раб (раба чи може рабо?) Боже» – якійсь брєд подумали батюшки і вирішили, що взагалі краще без того ґендеру. «Жили ж наші діди і прадіди без  ̶т̶у̶а̶л̶е̶т̶н̶о̶г̶о̶ ̶п̶а̶п̶ер̶у̶   гендеру і ми проживемо!» – лунає в думках у консерваторів.

Більше того, якщо цей ґендер легалізувати, то доведеться визнавати ґендерний баланс не тільки у владі, але й в церкві, наприклад. А цього найконсервативніша та найпатріархальніша інституція нашого суспільства ой як боїться.

«Сьогодні ґендер у законі, а завтра баба на амвоні!» – читається в очах представників Ради Церков. Як правильно підмітила Катерина Щоткіна, церковники так завзято і відверто б’ються за традиційну сім’ю, бо розуміють, що це останній оплот традиційності. Далі тільки церква. І якщо здати редути сьогодні, то захищати патріархально-корпоративні інтереси церкви завтра вже не буде кому. Більше того, виходить  так, що ієрархічна церква хоче всіма правдами і неправдами залишити і сім’ю такою ж ієрархічною. При тому, що вже дуже часто в сучасних сім’ях горизонтальні відносини… Ем, в сенсі рівність, а не те, що ви подумали. Чоловік і дружина є рівнозначними суб’єктами відносин, а не представниками різних рівнів влади. Однак церковники бачать сім’ю ієрархічно, і роблять все, щоби сім’я не стала рівноправним партнерством.

Цікаво, що така консолідована позиція у всієї Ради Церков і вони активно, публічно її демонструють. Єдине, що Московський патріархат в Україні якось мляво, з їхніми то ресурсами, долучився до цієї кампанії. Як відомо, саме в їхніх лавах більше всього нетрадиційників. Навіть є ціла «єпархія блакитних підрясників». Вони раніше були дуже активними борцями з Гейропою, проте, на моє переконання, нині вони просто бояться це робити. Адже при сучасних відкритих даних легко знайти компромат на всіх їхніх «задньоприводних».

Однак, я все ж таки вважаю, що попам не треба боятись гендеру. «Не такий страшний крижень, як його малюють» – каже відома українська приказка. По-перше, нічого поганого в тому, що урівнюються права різних людей, немає. По-друге, чим людина, яка відчуває себе «бабушкой с половыми органами дедушки» відрізняється від скажімо людини іншої шкіри чи релігії? Правильно – нічим. Так в них різні характеристики, однак принципово вони нічим не відрізняються, бо homo sapiens є homo sapiens. Зі всіма лагами відповідного софту.

По-друге, якщо би отці Ради Церков були більш освіченими та розбирались у богослов’ї то побачили б великий потенціал гендерного дискурсу. Адже, наприклад, відкидання гендерних стереотипів допомагає адекватно сприймати Бога. Поясню – допоки ми уявляємо Бога сивим дідусем на троні, все печально. Бо як каже Ісус (а йому можна вірити, він його син), Бог не такий, яким ми собі його малюємо. Він єство без статі, без пристрасті, без примх, зате з любов’ю та милосердям.

От як, наприклад, селянин та чи навіть філософ у столітті так XVII мав собі уявити істоту без статі? Ніяк, а значить і уявити Бога не міг. А зараз – тримайте, не обляпайтесь. А все завдяки гендерному підходу, який так лають попи. А явно не дурні люди у Церкві Швеції вже скасували іменування Бога у чоловічому роді. На перший погляд – зрада, а якщо уважніше придивитись – перемога.

Короче кажучи, моя проста як рукомийник порада до церковників – будьте до людей пом’якше, а на питання дивіться поширше.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.