Чи може хибне бути добрим? Рецензія на книгу А. де Боттона “Релігія для атеїстів”

2
123

[За скаргою одного] психіатра в наші дні занадто багато пацієнтів приходять до лікаря з проблемами, з якими насправді слід звертатися до священика (В. Франкл)

Релігія у деяких своїх проявах надто корисна, ефективна та мудра, аби залишати ці якості лише релігії (А. де Боттон)

Ален де Боттон (нар. у 1969 році) – британський публічний філософ швейцарського походження. Він – автор відомих книг “Втіха філософією”, “Тривога щодо статусу”, “Архітектура щастя”, “Радощі та смутки роботи”, “Як Пруст може змінити ваше життя”, “Мистецтво подорожі”, лектор, засновник проекту “Школа життя” (The School of Life). Мета А. де Боттона – розповсюдження ідей гуманітарної культури (філософії, мистецтва, художньої літератури тощо), яка, на його думку, здатна допомогти у кар’єрі, стосунках, під час життєвих криз, втрати близьких та навіть під час зіткнення з власною смертністю, зробивши існування людини повнокровним та осмисленим.

Більшість осередків “Школи життя” розміщені у розвинутих, благополучних країнах. Значна частка населення таких країн загалом позбавилася релігійної віри, але природним чином зберегла ті універсальні потреби, що традиційно знаходили реалізацію у релігії. Книга “Релігія для атеїстів” має на меті виявити уявлення та практики релігійних традицій (насамперед християнства, іудаїзму та буддизму, бо вони краще відомі авторові), які можуть виявитися корисними та надихаючими для сучасної невіруючої людини.

поглянути на релігію не як на джерело зла, марновірства чи упереджень, а як на систему дієвих відповідей на базові й потаємні людські потреби, відмова від здійснення яких призводить до суттєвого збіднення людського життя

“Релігія для атеїстів” полемічно загострена проти “нових атеїстів”: Р. Докінза, К. Хітченса та С. Харріса. А. де Боттон пропагує так званий “Атеїзм 2.0.” (щоправда, у лекції на TED, а не у книжці “Релігія для атеїстів”), що є принципово відкритим щодо усього, враховуючи релігійні ідеї та практики. Без розуміння того, що книга написана як противага “новим атеїстам” для людей, які не вірять у Бога, може видатися, що А. де Боттон надто примітивізує релігію. Він звертається, проте, саме до невіруючих, запрошуючи поглянути на релігію не як на джерело зла, марновірства чи упереджень, а як на систему дієвих відповідей на базові й потаємні людські потреби, відмова від здійснення яких призводить до суттєвого збіднення людського життя. А. де Боттон взагалі вважає питання існування Бога другорядним та нецікавим, закликаючи віддати належне способам його вшанування, що століттями вчили людей гідно жити та гідно помирати, акцентуючи, що для цього не обов’язково визначати істинність їх віровчень.

Тож, релігія бачиться А. де Боттону скарбницею відповідей на наші соціальні та емоційні потреби. А. де Боттон зауважує, що релігії добре відомо, що, незважаючи на нашу вдавану зрілість, відповідальність та здоровий глузд, у глибині душі ми залишаємося дітьми. Ми маємо універсальну потребу перебувати у спільноті, відчувати щодо себе ніжність та милосердя, а також дарувати їх близьким та навіть просто оточуючим. Подекуди нам необхідно відчути материнське ставлення до себе, прийнявши позу ембріона. Нерідко люди не здатні самостійно прийняти рішення діяти у той спосіб, який вони вважають за кращий для себе, бо вони ліниві та розсіяні. Через те, що нам важко тримати у фокусі уваги навіть те, що ми щиро цінуємо, нам необхідна система нагадувань та зовнішніх стимулів. “Ті з нас, хто не розділяє релігійної віри в надприродне, однаково потребують регулярних ритуальних зустрічей з такими категоріями, як дружба, спільнота, вдячність та незбагненність. Не можна покладатися на індивідуальну здатність прийти до них. Потрібні інститути, котрі покажуть нам, що ці речі необхідні, запропонувавши їх нам у привабливій обгортці… тим самим гарантуючи турботу про найзабутіші та неегоїстичні сторони наших душ” (с. 264).

Аналізуючи низку релігійних практик, А. де Боттон дає чимало практичних порад для невіруючих. Зокрема він звертається до іудейського свята спокути, Йом Кіпуру. У цей день іудеї мають здійснити ретельний самоаналіз та віднайти випадки, коли вони повелися недобре з оточуючими, зв’язатися з цими людьми й попросити пробачити себе. Визнати провину та просити пробачення важко, це вимагає від людини мужності. Особливо важко це робити з власної ініціативи – тож, пише А. де Боттон, свято, яке стимулює людей подивитися на себе з боку та віднайти в собі ресурси вибачитись, покращує наші стосунки з іншими. Йом Кіпур є прекрасним винаходом, і його варто перенести у світське життя.

Певні заходи А. де Боттон пропонує також щодо популяризації чеснот, про які ми забуваємо у рутині повсякдення, змін у системі освіти та організації музеїв (володіючи надзвичайними культурними багатствами, вони майже забули про свою функцію морального виховання через знання й мистецтво). Слідуючи максимі, згідно з якою культура має дати людині знання про те як жити, він зосереджує увагу на користі релігійного песимізму та перспективі, що притаманна релігійній картині світу. Як не дивно, міркує А. де Боттон, люди часто потребують усвідомлення власної недосконалості, слабкості, гріховності, свого більш ніж скромного місця у Всесвіті. Людям важливо дізнатися, що самотність, хвороба, нещастя, проблеми у стосунках – це нормально, а не випадок, світ по суті недосконалий та, подекуди, навіть підступний. Розуміння цих фактів дозволяє миритися з недоліками, чужими та власними, а також не переоцінювати життєві проблеми, а з подивом відкриватися світові довкола. Релігія мудро підводить людей до примирення з темними сторонами буття в світі, а світському суспільству розуміння цих темних сторін часто не вистачає.

Книга “Релігія для атеїстів” має набагато більше сильних, аніж проблемних та неоднозначних сторін. На останніх, натомість, варто зосередитися детальніше, аби запобігти догматизму та й виконати настанову самого автора, який вочевидь хотів би бачити, що його книга стимулює мислення, а не фанатичне та позбавлене критики прийняття.

Позиція А. де Боттона, яка підкреслює глибинний інфантилізм та несамостійність людей, наголошує на необхідності мудрого керівництва над ними, у своїй крайній формі суперечить деяким фундаментальним ліберальним ідеям. Згідно з домінуючою нині ліберальною точкою зору, людина здатна сама здійснювати життєві вибори та організовувати власне життя, а суспільству варто утримуватися від активного втручання в особистий простір своїх членів. Лібералізм нейтральний щодо добра, не нав’язуючи його, бо передбачає, що воно може бути знайдене та досягнуте людьми самостійно. У свою чергу, відсутність нейтрального ставлення забирало би у людей свободу, “заподіюючи добро” людям проти їх волі. На жаль, А. де Боттон дає певний привід для тлумачення його дещо патерналістських ідей у антиліберальний спосіб, і нічого не робить, аби спростувати подібні інтерпретації. Гадаю, що такий проникливий мислитель, як А. де Боттон, мав би передбачити надто патерналістське звучання деяких тез власної книги. Лякають його слова про те, що “можливо, наше найсокровенніше бажання: хай прийде хтось і врятує нас від нас же самих” (с. 65), і що “турбота про свободу не завжди відповідає нашим глибинним потребам” (с. 75). Цікаво було би дізнатися про ставлення А. де Боттона до квазірелігійних практик у СРСР, які подекуди нагадували ті, що він пропонує, слугуючи при цьому укріпленню антигуманного тоталітарного режиму. Суспільство, яке вважає за можливе керувати душевним життям людини, бодай м’яко та для його блага, яке бачить у людині не самостійну особистість, а малу дитину, яка відволікається та конче потребує зовнішньої дисципліни, ризикує перетворитися на суспільство тоталітарне, уподібнившись описаному в романі “Дивний новий світ” О. Хакслі, а то й гірше.

Окрім цього, тлумачення А. де Боттоном потреб, які знаходять задоволення у релігії, також має суттєве обмеження. Багато важливого та надихаючого можна віднайти у книзі про дух солідарності та втамування душевного болю, виховання почуттів та чеснот, організацію душевного життя задля досягнення повноцінного й гідного життя. Автор апелює до релігійних ритуалів та свят, які насамперед здійснюються колективно та являють собою відкриту для непосвячених частину різноманітних релігійних традицій. Проте, в книзі ані слова немає про езотеричний, містичний бік релігії. Зокрема, А. де Боттон цілковито обходить увагою незвичний, духовний досвід, який багатьма атеїстами біологізується та паталогізується. Здійснюючи вільну аналогію з традиційними китайськими вченнями (а саме з даосизмом, конфуціанством та буддизмом), бачимо, що книга має насамперед “конфуціанське” звучання. Вона пропонує ритуали, зосереджені на підтримці солідарності та гармонії у суспільному житті й облагороджуванні емоцій. Завдання релігії за А. де Боттоном – виховати людину в напрямку, який схвалюється суспільством, привести її інтуїції та знання про те, що є цінним, у реальне емоційне переживання та діяльність. “Даосизм” та “буддизм” у книзі майже не проявлені – лише на рівні особистої втіхи, способів втамувати емоційний біль. Глибинні душевні потреби у трансценденції, які сягають трансперсонального рівня духовного досвіду, не знайшли відображення у “Релігії для атеїстів”. А. де Боттон приділяє увагу лише верхнім, соціальним, етичним шарам душі людини, але не її глибинним шарам. Тож, у “Релігії для атеїстів” яскраво виражається дух “Бесід та повчань” Конфуція, але фактично відсутні “Дао-Де Цзин”, “Чжуан-цзи” та буддистські сутри.  Це свідчить про дещо однобоке розуміння А. де Боттоном як потреб людської душі, так і сутності релігії.

А. де Боттону властива мужність мислити самостійно, нетривіально та оригінально, ставити незвичайні питання, які, втім, є джерелом прихованої тривоги багатьох людей, даючи на них нестандартні відповіді. Подекуди з тезами та висновками книги можна не погоджуватися й сперечатися, але вона дієво стимулює мислення та жваве обговорення прочитаного. Чого книга точно позбавлена – так це банальності, у ній проглядається засвоєна автором гуманітарна культура найвищого ґатунку, яка доставляє рівною мірою естетичну та інтелектуальну насолоду. У процесі читання “Релігії для атеїстів” не вдасться занудьгувати, книга постійно тримає в напрузі  актуальною оригінальністю, а у власних питаннях, відповідях та конкретних пропозиціях, скажімо нової архітектури художніх музеїв та світських храмів, А. де Боттон потрапляє у саму точку того, що є важливим для всіх нас: вірян, скептиків, атеїстів, а також простих релігієзнавців.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.

  • ИИБрахма

    хм, супер.

  • ИИБрахма

    буду вашим читачем.