Чи можна перемогти Бога тарілкою Локшини?

0
62
Що там було спершу?…

Бога можна «виростити» у себе на кухні без особливих труднощів — так прихильники церкви Летючого Локшинного Чудовиська пропонують нам кпинити над релігійною забобонністю. Чи варто насправді переживати, що УПЦ читатимуть як «Українська пастафаріянська церква»?

У 70-х роках ХХ ст. американське законодавство отримало новий поштовх для розвитку, забезпечуючи вироблення необхідних для захисту світської держави критеріїв, у першу чергу стосовно конфліктного питання релігії у державних школах. Перша судова справа, якою було заборонено викладання креаціонізму разом із теорією еволюції в державних школах відбулася у 1987 році й стосувалася штату Луїзіана.

Попри цей прецедент, окремі штати не полишають спроби ввести читання молитви перед початком уроків або вивчення Біблії у державних школах. Одна з таких спроб, яка мала ввести вивчення теорії креаціонізму у школах Канзасу, спричинила реакцію громадськості, яка вилилася у появу пастафаріянства, або «Летючого Локшинного Чудовиська» (воно ж «Летючий Макаронний Монстр») у 2005 році.

Завдяки тоді новому інструменту – Інтернету, – стаття-лист до Конгресу Боббі Хендерсона з переказаним на власний манер логічним парадоксом «чайник Рассела» зловила хайп на темі квазіраціонального протиставлення «наукового» світогляду – догматичному церковному. Допитливі уми знайшли для себе в його підході спосіб, так би мовити, клин клином вибивати із традиціоналістської звичаєвості безглузді апеляції до забобон.

Сьогодні у світі існує три офіційно зареєстрованих церкви ЛЛЧ. У Польщі та Новій Зеландії  (з 2014 року) та  у Нідерландах (з 2016 року). В декотрих країнах світу були успішні спроби пройти на громадські збори, що передбачають офіційний дрес-код, у друшляку на голові, або зробити фото на водійські права у цьому «головному уборі». Про світову організацію ЛЛЧ судити можна тільки із періодичних повідомлень у новинах. Община віруючих існує майже виключно як інтернет-спільнота. На офіційному сайті церкви можна знайти в продажу сертифікат «священнослужителя» церкви, але його вартість у 25 $ ледве перекриває витрати на друк та міжнародну пересилку. А основоположний текст та релігійна символіка знаходяться у вільному скачуванні в мережі. Відомо, що окрім проведення періодичних костюмованих маніфестацій, спільнота ЛЛЧ у міжнародному фонді кредитування Ківа, який базується у Сан-Франциско з місією об’єднати людей-мікро-кредиторів у боротьбі із нужденністю в світі, займає перше місце серед інших релігійних громад-кредиторів. Та зі спільним фондом кредитування у 4 млн. американських доларів, навряд чи можна розглядати цю діяльність церкви ЛЛЧ як скільки-небудь прибуткову для церковної ієрархії або таку, що має вагомий світовий вплив.

Що ми маємо в цьому явищі? Протест-буфонаду проти суспільної та інституціональної лояльності до традиційної релігійності, характерну для численних пародійних релігій постмодерну. Самі пастафаріяни, зі слів Боббі Хендерсона, не постулюють себе як анти-релігію, а впевнені в тому, що втілюють своїм рухом «анти-безглуздий нонсенс, який вчиняється заради релігії» взагалі, вважаючи при цьому здорову сатиру «достатньою чесною легітимною підставою» для своєї релігії.

Ідея полягає в тому, що значна частина внутрішнього змісту традиційного релігійного віровчення (християнства) вже давно вихолощена, а церква зберігає свої формальні позиції в суспільстві лише завдяки фінансовій та податковій зацікавленості кліру, який досі спромагається свідомо обдурювати вірян, насаджуючи забобони.

У сучасному світі (інформаційні джерела, останні наукові відкриття, технології, …) більше неможливо раціонально довіряти релігії, вірять пастафаріяни. З цього слідує висновок про те, що релігія більше не виступає зберігачем цінностей. А, отже, не повинна охоронятися чи бути привілейованою серед інших інститутів суспільства.

У власній маніфестації пародійні релігії вбачають викриваючу силу. Явище пародійних релігій зародилося в новітній час і має в різних джерелах різні назви: пародійні релігії, фейк-релігії, постмодерні релігії, фан-релігії тощо. Серед таких можна назвати не лише релігію ЛЛЧ, а й бокононізм, Церкву Великої Качки, церкву Невидимого рожевого однорога, церкву Субгенія, церкву Останнього четверга, кібологію, дискордіанізм, дудаїзм, церкву Евтаназії та безліч інших.

Усі пародійні релігії спираються на спільний логічний аргумент, який полягає в наступному. Якщо в теїстичному доказі замість принципово неохопного і непізнаваного (читай пустого) поняття Бога можна підставити будь-яку відверто пародійну сутність, не втративши від того в доказовій силі аргументу, тому що атрибути, які приписуються поняттю Бога можна приписати будь якому іншому пустому поняттю, очевидно, що теїстичний доказ втрачає силу. Адже тоді поняття Бога має таке ж наповнення, що й підставлене замість нього пародійне пусте поняття.

З такої точки зору, екзоскелет релігії, ще не розчинений в часі, можна наповнювати будь-яким змістом. Наприклад, макаронами чи однорогами.

Іноді Пастафаріяни тролять цілком навіть пристойним креативом…

З формальної точки зору, ми спостерігаємо діяльну боротьбу вірян церкви ЛЛЧ із церковними інституціями, виявлену в численних спробах офіційної реєстрації їхньої громади поряд із іншими традиційними релігіями на однакових правах. В ситуації, коли формальний критерій оцінювання «достовірності» вчення чи об’єкту віри релігійної громади відсутній (давність заснування, кількість вірян, благодійність, моральне виховання молоді тощо), перепон для реєстрації нової релігійної громади нібито немає. Насправді, про що свідчать процеси з церквою ЛЛЧ, це має інший бік: відсутність критеріїв не дає громаді достатніх підстав для офіційної реєстрації.

Як це стає особливо критичним для релігійної громади, можна побачити на прикладі українського законодавства. Порівняно із іншими юридичними системами, в законодавстві України закріплені всі загальні права і свободи людини. Церква не повинна обов’язково бути зареєстрованою, щоб бажаючі мали право на сповідування певної віри. Тим не менше, для відкритого публічного справляння обряду та вільного розповсюдження культових предметів чи матеріалів, релігійна організація повинна бути юридичною особою.

І тут виникає законодавча неузгодженість 13-ї статті ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (релігійна організація набуває статусу юридичної особи після реєстрації її статуту) та 4-ї ст. ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (релігійні організації набувають статусу юридичної особи після їх державної реєстрації у встановленому для реєстрації юридичних осіб порядку). Тому у випадку із релігійною організацією, виходить, для реєстрації в Мін’юсті потрібно мати зареєстрований у відповідному місцевому органі статут релігійної організації, що фактично є подвійною реєстрацією. Відтак, в Україні діє ГО «Українська пастафаріянська церква», зареєстрована у Оболонському районі м. Києва, і відсутня зареєстрована пастафаріянська церква. Тобто, община не має права на публічне проведення богослужінь.

Я розумію, які наслідки має надання однакового статусу фейк-релігійній громаді поряд із «традиційною». Одночасно з тим, випускається із виду, що визнання псевдо-релігійної символіки чи офіційного визнання церквою псевдо-релігійної громади вимагає значної лібералізації законодавства, яке веде за собою збільшення можливостей для визнаних церков, і вони в силу історичних обставин, все одно виграють цю битву.

“ритуальна практика” пастафаріян

Можна не довіряти релігійному світогляду і ставити під сумнів роль церкви у передачі загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Але не можна відкидати факт, що для багатьох людей у 21 ст. релігійний світогляд залишається надзвичайно функціональним. Якщо заради теоретичного експерименту, ми припустимо, що послідовники церкви ЛЛЧ зникнуть, християнська від того церква нічого не втратить. Але, якщо зникне християнська церква, то будь які псевдо-релігійні рухи втратять сенс, можливо, тому, що принципово не мають самостійного сенсу? Підтвердженням цього висновку можна вважати факт, що офіційна реєстрація церкви послідовників ЛЛЧ відбулася не в найбільш ліберальних суспільствах, а і завдяки бюрократизації юридичних систем.

Донедавна свобода совісті та релігійних переконань розглядалася в ключі заборони релігійних переслідувань і завжди згадувалася через кому із забороною расової дискримінації; сьогодні ж ми бачимо зміну формулювання. Свобода совісті прирівнюється до свободи мати або не мати і змінювати релігійні переконання або будь-які інші філософські засади світогляду. Тобто, обсяг поняття «свободи совісті» стає ширшим. Одночасно з тим, виключити із нього релігійні переконання як засадничі для світогляду людини не видається можливим. Навіть шляхом, який вибрали для себе послідовники церкви Летючого Локшинного Чудовиська.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.