«Чистота віри» як ідея-фікс

На фоні процесу надання автокефалії Православній Церкві в Україні представники УПЦ (МП) почали брудну інформаційну кампанію. Головним лейтмотивом якої був пошук різноманітних «відмазок» чому автокефалія — зло, а нам треба  ̶н̶а̶с̶п̶р̶а̶в̶д̶і̶ ̶н̶і̶  триматися Москови. Певний час після оголошення кампанії за церковну незалежність різні церковні спікери переконували паству, що це все несерйозно і нічого на станеться, водночас роблячи це з такою наполегливістю та нервозністю наче «шеф, всьо пропало».

Однак, до останнього часу не висловлював своєї позиції сам очільник УПЦ (МП) митрополит Онуфрій. Але всьому є межа, «нє могу молчать» – сказав владиченька і тут понєслась. Він заявив, що автокефалія це погано, бо віряни УПЦ (МП) «не зможуть зберегти чистоти православної віри». На цій тезі хотілося би зупинитись більш детально.

Дійсно доволі дивно чути такі слова від митрополита Онуфрія, який вочевидь бачить і знає внутрішньо церковні процеси та тенденції набагато краще за мене. Однак при цьому його вислів, сорі, але ну ніяк не може бути щирим та правдивим, бо виглядає як позиція «зеленого» першокурсника-семінариста, який сприймає церковний світ в рожевих окулярах, не знає всіх перетрубацій церковної історії та взагалі незнайомий з догматикою і всіма суперечками довкола формул православної віри.

Сама ж постановка питання про «чистоту віри» нагадує риторику періоду до модерну. Десь часів Петра Могили, доби православно-католицької полеміки, суперечок, в кого догматика краща тощо. У час соціальних мереж, Ілона Маска та тотального постмодерну казати «в нас чиста, правильна віра, а у вас ні – значить ви не спасетесь» приблизно те ж, що замість Uber`а викликати карету. Для того, щоби зрозуміти що і де пішло не так, треба уважніше придивитись до постаті самого митрополита.

Владика Онуфрій в УПЦ (МП) представляє консервативне крило, я би навіть сказав ультраконсервативне на межі з фундаменталізмом. Він ідейно близький до почаївців, з їхніми апокаліптичними настроями про кінець світу, антикатолицьку риторику і боротьбу з всілякими сучасними засобами ідентифікації особистості. Частково вірування представників цього руху описала Тетяна Деркач.

Тому його слова про «чистоту віри» викликають дивні почуття. По-перше, цей рух почаївців сповідував сумнівні з точки зору Православ’я речі, які возводились майже до рівня догматів, що суперечить православному віровченню. Відомий факт, що протеже Онуфрія Лонгін (Жар) критикує патріарха, проголошує йому анафему за екуменізм. Кіріла звинувачують у єресях багато хто. Одні за неправославне вчення про енергії, інші за критику гуманізму, треті за возведення у ранг догми канонічних «священних та непорушних» кордонів РПЦ. І Онуфрія це не бентежить. Згідно його уявлень, це «чистота віри».

І явний культ «побєдобєсія» в Росії не є чимось зайвим для православної людини в уяві митрополита. За останніми даними культ перемоги у Другій Світовій для них важливіший ніж православ’я. За результатами цьогорічного соцопитування Великдень є важливим святом для 31% населення Росії, в той час, як день перемоги для 71%. За даними МВС в акції «Бессмертный полк» брали участь 10.4 мільйони росіян, а у святкуванні Великодня – 4.3, тобто у два рази менше. І цю громадянську релігію активно підтримують в РПЦ, починаючи з патріарха. Однак для Онуфрія це нормально, все «чисто». А от якщо українська церква стане визнаною і незалежною, тоді, звичайно, біда. Прямо десять кар єгипетських відразу впадуть на народ.

Однак більше всього мене зворушує коли православні кидаються в бій «за чистоту віри», самі не орієнтуючися в тому, в що вірять. Я маю купу прикладів з роботи «в полі». Неодноразово мені церковні люди доводили істинність православ’я через етимологію. Логіка проста як двері: «ми правильні, бо ми право-славні, тобто правильно славимо» – казали вони. Я вислуховую цю теорію, а потім беруся за її верифікацію. Шляхом пари питань я пізніше можу дізнатись від того чи іншого ортодокса, що він або католик або монофізит. Звичайно, можна стверджувати, що в мене не репрезентативне дослідження, однак я знайшов більш-менш пристойне підтвердження своїх спостережень.

У  2016 р. російська кампанія «Срєда» провела соціологічне дослідження і виявила, що понад 2/3 (69%) росіян не знають головного розрізнення у вченні про Трійцю між православними та католиками. Вони вважають, що Святий Дух сходить від Отця і Сина, в той час, як православні апологети кілька століть безкомпромісно доводять, що Filioque — це люта єресь. Це основний історичний лейтмотив критики католиків – саме за Filioque. Як виявилось, що більшість і не знає, що воно таке. Однак, що католики погані, знають.

Я усвідомлюю, що у всіх релігіях пересічні послідовники не знають досконало догми, для цього є спеціальний клас людей (священики, теологи, монахи, рабини, мулли тощо). В принципі, для повсякденного життя це і не дуже потрібно. Більше того, я дуже сумніваюсь, що сповідування монофізицтва чи несторіанства сильно впливає на модель поведінки. Я маю на увазі, що при вирішенні якихось моральних дилем у житті, ортодокс, ймовірно, вчинятиме так само, як і єретик, та навпаки. А всі ці теоретичні тонкощі – вони для «просвєщьоних».

І тут в мене постає логічне питання: якщо ви не шарите у свому власному віровченні з якого переляку ви вважаєте себе самими правильними, такими, що зберегли чистоту віри? Яку ви навіть не відрізняєте від «нечистої» віри. Мені здається, що тут спрацьовують якісь психологічні механізми захисного типу, які дають людині впевненість, що вона обрала правильне – а далі можна розслабитись. Цікаво було би дослідити цей феномен з точки зору психології, але це окрема історія.

Отже виходить, що митрополит Онуфрій не так переживає за чистоту віри, як шукає зайвий привід виступити проти автокефалії.

І робить він це дуже не переконливо.

P.S. Шкода лише, що умовна «церковна бабця», на яку розраховані слова митрополита, не прочитає цей текст.

P.P.S. І це ще я не вдавався в деталі єресі царе-божників, про яку на Rellab писав Релігійний Збочинець.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.