Феномен царє-дрочерства

0
241

У північного сусіда відбувається чергове загострення ПМС  публічної дискусії: Рашку не слабо колбасить від царя. Ні, не від героя пісень українських вболівальників. А від реального неживого їхнього царя, правда з зіпсованим строком використання, років так на 100. Проблема складна: одні хочуть на нього публічно рукоблудити, а інші кажуть: «̶т̶у̶т̶ ̶ж̶е̶ ̶д̶є̶т̶і̶» «у нас світська держава, а тому свої релігійні вподобання лишить при собі». Здорова людина згодиться з останніми. Однак, цікаво звідки взялась перша категорія людей. Збоченці вони такі – притягують загадковістю.

Коли совок розпався і РПЦ легалізувалася, на фоні тотального нерозуміння «шо відбувається» у церкві сформувалося два ідеологічних табори: консервативні монархісти в коричневих портянках із зігою через плече і очкарікі-задроти, які навіть з дружиною на «Ви» і «Ваше благородіє». Перші хотіли «Расію для рускіх», а другі реформ і просвіти. У патріархії йшли на поступки обом таборам. Тому однією рукою робили певну лібералізацію, а іншою канонізовували Миколу II.

Цікаво, що ідейним творцем культу царя була Російська закордонна церква, тобто емігранти або як їх називають кацапчеги «бєлалєнтачнікі». І це логічно: емігранти вони ж як? Або самі їхали, бо більшовиків не любили. Або їм допомагали їхати, бо більшовики не любили їх. Тому ніби логічно, що вони  – за старі порядки і царя як символ того старого імперського порядку. Така собі варіація на вічну тему «От раніше було краще».

Коли закордонна православна церква об’єдналась з російською, то в одній структурі були як ті, хто підтримував комуністів, так і ті кого комуністи переслідували. Патріарх Кирило зрозумів, що підтримувати якусь частину на противагу іншим буде небезпечно, тому підтримував, але обережно, обидві сторони. Така собі історична шизофренія відбилась на поглядах більшості росіян та стала об’єктом «глумлєнія» з боку сусідів.

Критичне осмислення історії? Ні, не чули. Це про сучасних росіян. В них і дєдушка Лєнін добрий, і цар святий і товарісч Сталін – «зброя в руках Божих». Не дивно, що носії такої викривленої картини світу переносять своїх історичні фантазії на релігійний ґрунт. Так, в них Микола II стає не тільки царем-мучеником, але й Спокутувачем усіх гріхів «рускага народа». Це не то що, не вписується в офіційне православне віровчення, але й прямо йому протирічить. Однак росіян то не турбує. Царя прирівнюють до боголюдини Христа, що пожертвував собою ради кацапства людства. А у відповідь лише тиша і шум берізок. Приписуваний Гегелю вираз працює на 100%: «Якщо факти не вкладаються у теорію, то тим гірше для фактів».

Історія релігій знає декілька прикладів коли правителів після їхньої смерті починали шанувати як святих або ж богів. Ще навіть давні греки мали теорію, згідно якої усі боги  – це вшановані великі люди минулого: правителі, царі тощо. З плином часу погане про них забувається, а добре перебільшується, формуючи міф. Цю теорію назвали евгемеризмом на честь автора, філософа Евгемера.

Найдавнішим епізодом, який може слугувати ілюстрацією до евгемеризму є Давній Єгипет. Вважається, що бог Осіріс був колись фараоном. Його підступно вбив Сет, а тіло було розчленоване і викинуте до Нілу. Відчайдушна дружина Ісіда за допомогою богів змогла зібрати усе тіло, окрім… символу родючості – фалоса. Його той, риби з’їлиJ. Але це не зупинило вдову. Вона зліпила з глини новий, приростила (Карл!) до відновленого тіла і, як би так пом’якше сказати, – зачала дитину. Цією дитиною був бог Гор, який врешті решт і  ̶н̶а̶в̶а̶л̶я̶в̶ ̶п̶і̶н̶д̶о̶с̶а̶м̶  вбив Сета.

Чим далі розвивається ситуація навколо фільму «Матильда» та виступу царє-дрочерів, тим сильніше я переконуюсь у думці, що Поклонська хоче бути Ісідою для свого зітлілого Осіріса. У неї он і бюст мироточить, а що буде коли покажуть повний фільм, а не двохвилинну прелюдію у вигляді трейлеру?

Метафізична розв’язка монархічного питання

Цікаво, якщо ритуальний акт таки відбудеться, хто народиться? І в чому полягатиме його місія? Вбити режисера Учителя? А може того, хто вбив його папашу – Миколу II? Якщо так, то або прощавай Мавзолей і дєдушка Лєнін. Але ж Ленін, як і Сталін, святий, і сумлінно чекає свого часу в майянського стилю пірамідці. І сама Наталя Володимирівна нам з картинки каже, що не міг вождь пролетарської революції такого зробити. А значить гнів паде на нащадків комуністичної влади. А нині це колишній кадебіст  ̶Х̶у̶й̶л̶о̶  Володимир Володимирович Путін, який теж непроти забити на ці демократичні ігри в обрання президента, і переродитися богообраним монархом.

Не вірите в такий розвиток подій? Він не логічний та абсурдний? А хіба в самій Рашці щось буває по-людськи?

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.