Хочу бути липою, або еко-поховання по-українськи

1
289

«Я б хотіла бути сосною… Високою, із золотистою корою, що зблискує вранці окремими прозорими крапельками, як бенгальські вогні, а ввечері вся сяє теплим рівним спокійним помаранчевим світлом. Вгорі все це увінчує темно- і вічнозелена корона з багатьма пальцями-голками, а внизу порепана, ніби спрацьована кора, з якої легко вистругати човник, який попливе плесом озера. Хочу бути сосною!» – ділиться власними міркуваннями про вічність моя добра знайома. Хтось подумає, що навряд чи цій мрійниці вдасться така метаморфоза. За життя – певно, що ні, а от після смерті все навіть дуже можливо.

У квітні цього року на офіційному сайті Верховної Ради України з’явився законопроект  про біопоховання. Під останнім розуміють процес захоронення тіла мертвої людини таким чином, що це сприятиме його повному природному розкладу продовж п’яти років. Окрім того, автори проекту пропонують відмовитись від традиційних кладовищ та надмогильних плит, натомість створити парки чи сади з похованнями.

Практика еко-поховань дуже поширена у розвинених країнах. Розвіюванням праху померлого чи тибетським «небесним похованням» сьогодні уже нікого не здивуєш. Серед трендів – поховання в коралових рифах, увіковічення за допомогою адитивних технологій та графітові олівці з праху померлого. Зрозуміло, що консервативній українській людині важко буде уявити себе олівчиком після смерті, а от красивим зеленим коренистим дубом ще куди не йшло. В уже згаданому законопроекті йдеться саме про такий варіант вічного спочинку – зелене поховання.

Процес біопоховання передбачає, що тіло покійника буде кремоване, а його прах помістять в спеціальну еко-урну, що після захоронення розкладається та служить добривом для дерев. Таке погребіння покійного символізує початок нового життя.

Італійці уже активно впроваджують у життя ідею еко-поховання, що називається Capsula Mundi. На офіційному сайті винахідників проекту вказано, що такий вид поховання повинен сприяти розвитку екологічної свідомості та показати світу інший підхід до розуміння смерті. Capsula Mundi – це яйцевидна урна, куди поміщають прах покійника. Важливий акцент зроблено на формі урни, що нагадує яйце або насінину, які символізують народження, початок чогось нового, продовження роду тощо. Капсулу як і насінину ховають у  землю. Дерево, вибране за життя людини, висаджують поверх неї і воно служитиме пам’яткою для рідних, спадщиною для нащадків та стане майбутнім нашої планети. На стовбурі дерева вішають табличку з ім’ям та прізвищем покійного та датами народження і смерті. Відтак, це дерево стає своєрідним місцем останнього спочинку, до якого, як і до традиційної могили, можуть приходити члени сім’ї та друзі, піклуватися про дерево та спостерігати як воно росте. Кладовища придбають новий вигляд, і замість холодно-сірого ландшафту, який ми бачимо сьогодні, вони перетворяться на яскраві ліси.

Попри, здебільшого, негативну реакцію українців на цей законопроект, що лише перебуває на етапі ідеї та розглядається як один з варіантів поховання та аж ніяк не декларує відмову від традиційних могил і кладовищ, знаходжу у ньому багато раціонального та позитивного. Якщо озирнутися назад та проаналізувати історію людства, то ми уже давно «танцюємо на кістках покійників» у буквальному значені цього виразу. Наша планета – це один великий могильник. Ще одним аргументом «за» повинен бути екологічний фактор. Більшість кладовищ в Україні розміщені у безпосередній близькості із житловими забудовами, садами-городами. Таке сусідство є доволі небезпечним. Під час розкладання трупів атмосферне повітря, ґрунтові та поверхневі води можуть заражатися специфічними трупними отрутами, патогенними збудниками інфекційних хвороб, або ж так званими «трупними» газами. Чимало інфекційних хвороб можуть «спати» під землею багато років, а за сприятливих умов вибухнути черговою епідемією.

Цей законопроект не викликав якогось особливого резонансу серед українських  релігійних лідерів. Проте у мережі можна зустріти поодинокі міркування про біопоховання. Згідно християнської традиції до тіла небіжчика потрібно ставитись з особливою пошаною та похоронити його в землю. Адже, у текстах Святого Письма сказано, що коли Ісус Христос вдруге прийде, то мертві постануть з могил. Також деякі священнослужителі побоюються зневажливого ставлення до тіла померлої людини, або пропагування вчення про реінкарнацію.

З розумінням того, що для консервативної української людини ідея біопоховання виглядає, м’яко кажучи, абсурдною, все таки, contra spem spero, що ті з нас, хто прагне бути сосною, яблунею, коноплею чи кленом, будуть поховані згідно їхнього волевиявлення.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.

  • Oleg Mordach

    Оце круто! Тепер потрібно тільки тест знайти на фейсбуці “Яке ти дерево” 😀