«Найдавніша професія» або кілька слів про храмову проституцію

Теракотова пластина з еротичною сценою з колекції Британського музею. ХІХ століття до н.е., територія сучасного Іраку.

Найдавніша згадка найдавнішої професії в писемних джерелах західної цивілізації, мабуть, належить Геродоту, який жив у V ст. до н.е. У своїй «Історії» він досить детально та яскраво описує «найганебніший звичай у вавилонян»[1], коли всі жінки один раз в житті повинні були сидіти біля храму та задовольняти сексуальні потреби будь-якого іноземця-чоловіка за мізерну платню. Це Геродот називає «обов’язком» жінок перед богинею Міліттою (ассирійська назва Афродити). Джерод С. Купер називає «Батька історії» ще й «Батьком орієнталізму», оскільки він «обмовляв та екзотично описував східного Іншого»[2].

У ХІХ столітті науковці, намагаючись інтерпретувати слова Геродота, запропонували три варіанти того, що саме відбувалося із жінками біля храму. Перша інтерпретація пояснювала цей звичай як обряд дефлорації (позбавлення цноти), друга – як можливість для бідних дівчат заробити грошей на посаг, та третя – як різновид саможертвоприношення. Власне наприкінці ХІХ століття і сформувалася ідея, яка домінувала в науковому середовищі аж до 70-х рр. ХХ століття, та, згідно якої, Геродот описував важливий ритуал, який був генетично пов’язаним із культом плодючості. Проституція розглядалася як магічна складова цього культу. Про це пише й Дж. Фрезер: «І, нарешті, небесне поєднання божественної пари в ще ширших масштабах відтворювалося на землі у вигляді справжнього, хоча й тимчасового, статевого зв’язку чоловіків та жінок у святилищі богині з метою забезпечення плодючості землі, плодючості людей та тварин»[3]. Варто відзначити, що ієрогамія (символічний шлюб між богинею та богом із сексуальним актом) або описані Фрезером сексуальні акти все ж таки відрізняються від «продажу свого тіла для статевих зносин з метою добути засоби існування», як визначає проституцію Академічний тлумачний словник української мови.

І навіть авторитетна у вузьких колах релігієзнавців Encyclopedia of Religion, говорячи про hierodouleia (похідне від грецького «hierodoulē» – «священний служник/служниця»), не сумнівається в факті існування храмової проституції на давньому Близькому Сході, хоча й вводить спеціальне грецьке слово, щоб назвати цю проституцію «сакральним служінням»[4].

Описане Геродотом та Фрезером явище навіть отримало декілька різних назв, які до останнього часу вживалися як синоніми: «культова проституція», «сакральна проституція», «храмова проституція», «священна проституція» та «релігійна проституція».

Коли в середині ХІХ ст. розшифрували акадську писемність, з’явилася безпосередня можливість прочитати сотні документів, які дійшли до нас з давніх часів та описують майже всі аспекти життя Месопотамії, в тому числі й храмові документи. Спочатку дослідники не помітили в цих документах жодних свідоцтв про існування храмової проституції, але згодом велика кількість понять, які описують жіночий персонал в храмі (що саме входило до їхніх обов’язків досі залишається невідомим), почала інтерпретуватися саме, як жінки, які займалися культовою проституцією.

Давайте подивимося на ще один давній документ, з яким західна наукова спільнота познайомилася трохи пізніше, ніж з творами Геродота – лише на початку ХХ століття. Мова йде про «Закони Хамурапі», в яких перераховано правила спадкування для жінок, що працюють в храмі (§178-184). Там згадується багато термінів для позначення таких жінок, але вони передаються різними мовами без перекладу: «ентум», «надітум», «зікрум», «кадіштум», «кульмашітум», «шугетум». Але в жодній частині тексту, де згадуються ці терміни немає й натяку на проституцію або на якийсь сексуальний підтекст, з яким були пов’язані ці жінки[5].

Нові дослідження феномену «храмової проституції» розпочалися у 1970-х роках. Мабуть, одним з перших питання про храмову проституцію поставив під сумнів Даніель Арно, який 27 травня 1972 р. виступив на засіданні Товариства Ернста Ренана з доповіддю «Сакральна проституція в Месопотамії: історіографічний міф?». Він вказав та той факт, що багато слів з месопотамських джерел зазвичай перекладають як «храмова повія», наслідуючи Геродота, хоча фактів для підтвердження такого перекладу недостатньо[6].

На сьогоднішній день дебати довкола «храмової проституції» можна звести до трьох основних напрямків. Прихильники першого напрямку вважають, що цей феномен не відповідає своїй назві. Тобто краще його називати «ритуальними/культовими статевими зносинами», оскільки вони включали в себе ширше коло сексуальних зв’язків, ніж просто секс за гроші. Прихильники другого напрямку вважають, що проституція таки процвітала біля храмів, але вона була не «культовою», а простою світською проституцією. Вона не мала відношення до культу, а була звичайною статтею доходу храму, як, наприклад, врожаї зерна з полів, які належали храму. Прихильники третього напрямку переконані, що взагалі немає жодного зв’язку між культом та проституцією, не було сексуальних актів ні в храмах, ні поряд з ними. А слово «харімту», яке зустрічається в текстах, потрібно перекладати, як «незалежна жінка, яка сама себе забезпечує фінансово», а не «повія», хоча досить важко уявити собі інше джерело самозабезпечення жінки в давньому близько-східному суспільстві[7].

І хоча нам не хотілося торкатися питання текстологічних та філологічних тонкощів семітських мов, але в даному питанні обійти його просто неможливо. В текстах Угаріту слово «кдшм», яке позначує людей, що служать в храмі, згідно з аналогічним словом зі Старого Завіту, зустрічається в ритуальному тексті лише один раз. Воно відноситься як до чоловіків, так і до жінок, і позначає людину, яка співає під час жертвоприношення. А в Старому Завіті давньоівритське спільнокореневе слово «кдш», яке має значення «посвячений храму», зазвичай перекладається саме в значенні «храмової проститутки»[8]. Дослідники у більшості випадків погоджуються з тим, що автори Старого Завіту намагалися підкреслити ексклюзивність власної релігії, відтак будь-які прояви та залишки давніших ханаанських культів вони підкреслено описували негативно. Звичайно, чим же ще буде «служіння іншим богам» як не «перелюбом»?

Отже, висновок з усього вищесказаного може звучати приблизно так. Не дивлячись на тверду впевненість більшості науковців ХІХ та майже усього ХХ століття про існування культової проституції на Близькому Сході в ІІ тис. до н.е., сьогодні поширеність цього виду проституції ставиться під сумнів багатьма дослідниками, що свідчить про те, що «не все так просто в релігієзнавстві».

Стаття базується на курсі лекцій Вікторії Гордон «Чи була на давньому Сході культова проституція?», прочитаному на Зимовій школі з юдаїки 2-6 лютого 2016 р.

[1] Геродот, Історії в девяти книгах, Київ: Наукова думка, 1993: С. 72-73.

[2] Jerrod S. Cooper, “Sex and the Temple” in Tempel im Alten Orient, 7. Colloqium, München 2009, pp. 49-57.

[3] Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Исследования магии и религии. Москва: Политиздат, 1980: С. 371.

[4] “Hierodouleia” in Encyclopedia of Religions, 2nd edition, ed. Lindsey Jones, Vol. 6, pp. 3966-3970.

[5] Eugene J. Fisher “Cultic Prostitution in the Ancient Near East? A Reassessment” in Biblical Theology Bulletin: A Journal of Bible and Theology 1976, No. 6, pp. 225-236.

[6] Bulletin de la société Ernest-Renan. In: Revue de l’histoire des religions, tome 183, n°1, 1973. pp. 103-116. https://www.persee.fr/doc/rhr_0035-1423_1973_num_183_1_10355

[7] Див. Julia Assante “Bad Girls and Kinky Boys? The Modern Prostituting if Ishtar, Her Clergy and Her Cults” in Tempelprostitution im Altertum: Fakten und Fictionen, Berlin, 2009, pp. 23-54.

[8] Див. Joan Goodnick Westernholz “Tamar, Qĕdēšā, Qadištu, and Sacred Prostitution in Mesopotamia” in The Harvard Theological Review, Vol. 82, No. 3 (July 1989), pp. 245-265.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.