Особливості ісламської архітектури в різних регіонах

0
247
Велика Мечеть у Дженне (Малі)

З мінарету пісня лине, до неба злітає…

 Видатний знавець сакрального мистецтва Тітус Буркхардт визначив кілька прикметних рис мусульманської архітектури. По-перше, її ключові форми постали з кочового світогляду — як зовнішньо (небесне шатро, підперте пальмовими стовбурами колон), так і сутнісно. В мечеті немає геометричного й символічного центру, навколо якого збиралися б віруючі, якщо не рахувати унікального випадку молитиви навколо Кааби. Всі стають рядами ближче до тієї стіни, яка вказує на Мекку. Саме через це мечеті частіше будуються у вигляді базилік, ніж як ротонди чи багатокутники. По-друге, мусульманська архітектура легко вбирає в себе місцеві стилі від Магрібу до Індії, завжди трансформуючи їх у бік ясності, врівноваженості та абстрактності, позбавляючи елементів множинності, конкретики, портретності. Саме про ці особливості ми й поговоримо — чому мечеть залишається впізнаваною від Марокко до Японії, та які родзинки несе кожен з регіональних стилей.

Заборонена мечеть у Мецці — мінарети й паломники

Al-Masjid an-Nabawi. Мечеть Пророка. Медіна. Саудівська Аравія

Арабська мечеть, яка слугує прототипом для інших регіонів, сама постала з прагнення відтворити першу мечеть, яку зробили мусульмани в Медіні під керівництвом пророка Мухаммада. Головними архітектурними атрибутами, які ця перша мечеть принесла в ісламське мистецтво, стали прямокутний двір та тент над однією його частиною, яка була ближче до міхрабу (ніші, яка вказує напрям для молитви). Перший міхраб, щоправда, був орієнтований на Єрусалим, а в подальшому їх орієнтували на Мекку, але поряд із ним обов’язково була захищена від сонця ділянка для тих, хто молиться. З цією ділянкою пов’язано алегоричне тлумачення бінарної опозиції світла та тіні в ісламській архітектурі. Як пише Ш. Шукуров, «класичний тип арабської мечеті є архітектурною єдністю, що вміщує в себе два співрозмірних простори — відкритий простір двору (сахн) та затінений простір молитовного залу (зулла)». В першій мечеті простір «зулла» утворювався завдяки пальмовому гіллю, яке закривало мусульман під час молитви від палкого сонця та створювало бажану прохолоду. Саме тінь для мешканців Медіни була символом раю та райських садів, оскільки прохолода та уникнення прямого сонячного світла в тих місцях є мрією, яка асоціювалася з раєм. Двійчаста структура частково перейшла згодом і в інші регіони, зокрема, в Туреччині теж будівля мечеті з куполом часто обнесена відкритим прямокутним двором, але ця система витримана не завжди.

Перша мечеть Медіни відрізнялася від сакральних споруд інших релігій тим, що в ній не було специфічних предметів культур — ікон, статуй, мощів. У вільний від молитви час простір мечеті слугував для нарад, відпочинку тощо. Особливістю медінської мечеті, яка згодом ще більше проявилася в Забороненій мечеті у Мецці, стали постійні перебудови. Перша споруда була поспіхом зведена ще в першому році гіджри (622 рік). Вже у 628-му році мечеть дещо перебудували, змінивши киблу та збільшивши площину мечеті. Розширення мечеті відбувалося і за часів праведних халіфів, зокрема, за часів халіфа Османа (в 650 році). У 707-му році було зведено перші чотири мінарети, і з поступовим розширенням мечеті їхня кількість постійно зростає. На сьогодні Мечеть Пророка нараховує десять мінаретів, тоді як Заборонена Мечеть у Мецці нещодавно отримала одинадцятий і знову лідирує за їхньою кількістю в світі. Розширення простору (сахн) мечетей та побудова нових мінаретів пов’язані з постійним зростанням кількості мусульман у світі, а відтак і зростанням потоку паломників до Мекки й Медіни. Минулого року хадж здійснили більш ніж 2 млн людей, і нема підстав очікувати, що їхня кількість зменшиться цьогоріч, отже простір обох мечетей має вмістити всіх паломників.

 

Стамбульський мінарет — коли розмір має значення

Коли Буркхардт пише про турецьку мечеть, він зауважує серед інших одну важливу ознаку — біля покірного, спокійного куполу мечеті завше майорить активний, уважний мінарет. За османських часів мінарети мали не лише функціональні особливості (з них оголошувався азан — заклик до молитви), а й символічні.

У турецькій містобудівній культурі є таке поняття — махалле, яке відповідає арабському махалля, а в нас це квартал. Частина міста, яка має архетипову структуру — школу, базарчик, певну кількість будинків та неодмінно мечеть. У Стамбулі таких мечетей безліч, але сучасні, переважно, побудовані в типовому стилі та не відображають тонкощів османського публічного простору. А в тому просторі висота сакральної споруди регламентувалася, в тому числі, і соціальним становищем людини, яка її протегувала. І мечеті з високими та численними мінаретами могли будувати, переважно, султани. Султанськими також були специфічні Улу-джамі (Великі мечеті), які зазвичай будувалися з нагоди військових перемог і важливих подій. Натомість локальні мечеті, які будувалися коштом заможних місцевих жителів чи їхніх патронів з султанського двору, мали низький мінарет, який не завжди здіймався вище купола.

Зустрічаються й зовсім маленькі мінаретики, як біля мечеті Sokullu Mehmet Paşa Camii на Бююк Чекмедже

Сьогодні в Стамбулі більшість мечетей мають високі мінарети та будуються за типовим зразком, наслідуючи основні риси османської архітектури, але мінарети навіть у районних мечетей досить високі. А далеко за межами середньовічних стін архітекторам навіть дозволяють створювати такі дивні шедеври, як Sancaklar Camii, де мінарет — єдине що здалека повідомляє про наявність мечеті.

Ще одна особливість турецьких мечетей, яку не видно, але добре чутно в Стамбулі — послідовні та мелодійні співи муедзінів. Значна кількість мечетей призводить до своєрідного конкурсу духовного співу, що проводиться п’ять разів на добу. Кожен мінарет починає співати азан із невеликою різницею, порівняно з іншими навколишніми мінаретами, отже досвідчений парафіянини може зрозуміти, коли саме його кличуть до молитви. Цей заклик спрямований також і до релігієзнавців, що опинилися поряд, бо деякі мечеті відкриваються лише на час молитви, і просто так туди не потрапиш. Але якщо їхати зі Стамбулу на Південний Схід, у бік арабських країн Затоки, то можна почути, що співи арабських муадзінів менш мелодійні, менш гучні, і іноді це пов’язано з салафітськими поглядами на заборону красивого співу як потенційного засобу збудження та задоволення. А в деяких країнах були прецеденти заборони гучномовців у мечетях, в тому числі й через політичну агітацію, яку через них вели замість співати азан, а також через негативний вплив гучного співу на туристів.

 

Малі та великі будівлі Тімбукту

Тітус Буркхардт у своїй книзі «Сакральне мистецтво Сходу й Заходу» називає Магріб регіоном, де мусульманська архітектура зберіглася максимально чисто. Але справжнім кинджалом в архітектурну цнотливість Магрібу з півдня встромилося Малі, з його неймовірними африканськими впливами. Достатньо поглянути на Велику мечеть міста Дженне, аби зрозуміти про що йдеться.

Попри те, що план мечеті повторює арабський стандарт — прямокутний двір та затінений простір для молитви — сама архітектура відображує субсахарські та суданські традиції. Мінарети (а їх у мечеті три) схожі на вежі з піску, прикрашені велетенськими сірниками. Більше того, дослідник африканських ритуальних масок П. Куценков зауважує, що північна брама мечеті відтворює ритуальну маску догонів, що може свідчити про ініціатичне розуміння архітекторами функції мечеті (людина заходить туди бамбара, а виходить мусульманином). Схожі елементи-маски мають і язичницькі святилища в Малі.

Дженне пощастило, що унікальна архітектура зосереджена в будівлі мечеті. А от у Тімбукту крім мечетей пам’ятками архітектури були також мавзолеї суфійських шейхів, і вони потрапили під гарячу руку повстанцям, які захопили місто влітку 2012 року. Були зруйновані мавзолеї Сіді Махмуда бін Амара, Сіді Ях’ї та близько десяти інших, пошкоджені мечеті XV століття, знищені тисячі рукописів. Зокрема, були зруйновані і мавзолеї, що перебували на території великої мечеті Джингеребер, зведеної у 1327 році, коли Малі ще була імперією, а Тімбукту — одним з найбільших університетських центрів світу. Втім, сама мечеть повстанці-ісламісти не зруйнували, а згодом малійська та французька армії перехопили на себе обов’язок донести спадщину нащадкам.

Отже, попри архетипову єдність мечеті як місця, що об’єднує мусульман у молитві, кожен регіон додає до оздоблення та символізму мечеті власні особливості. В Османській архітектурі це чітка відмінність між султанськими та квартальними мечетями. В Малі відчувається дуновіння субсахарських впливів. Навіть в арабських країнах є регіональні розбіжності та різні стилі будівництва мечетей, і читання цих особливостей в камені може стати гарним способом знайомства з культурою Близького Сходу.

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.