Пітер Бергер: Чи є конфуціанство релігією?

confucian academy in korea
Конфуціанська академія Sosuseowon в Кореї. Світлина english.visitkorea.or.kr

У 2012 р. New Yourk Times опублікувала статтю про конфуціанську академію у Південній Кореї. Це одна з понад 150 подібних академій у країні. Їхня основна програма складається переважно з літніх таборів для школярів. Програма, яка є достатньо суворою, повинна навчати моральної поведінці та етикету (які тісно пов’язані в конфуціанській філософії). Парк Сеок-хонг, голова великої академії заснованої у 1543 р., пояснює основану ідею цих програм: «Ми може й побудували свою економіку, але наша моральність на межі занепаду».

Це не нові нарікання. Вони звучать у багатьох країнах, у т.ч. західних, де модернізація призвела до економічного розвитку, але також ослабила традиційні вірування та цінності. Звернення по допомогу до конфуціанства також не нове. Уряд Сінгапуру довгий час хвилювався, що феноменальний економічний успіх міста призвів до морального вакууму. Для вирішення цієї проблеми уряд запустив програму морального виховання у школах, що ґрунтується на вивчені основних релігійних традицій країни – буддизму, ісламу, індуїзму, християнства. До цієї екуменічної суміші додали й конфуціанство, припускаючи, що воно буде привабливим для етнічної китайської більшості у державі. Це виявилося помилкою: батьки мали змогу вільно обирати навчальну програму, за якою будуть навчатися їхні діти; більшість китайських батьків обрали християнство. Протягом китайської культурної революції конфуціанство жорстоко атакували як забобонне та реакційне (як і всі релігії). В останні роки уряд (номінально все ще марксистський) реабілітував Конфуція як великого вчителя суспільних чеснот. Місце його народження рекламувалося як об’єкт для паломництва та туризму. Центри китайської культури стали називатися Інститутами Конфуція. Як і всі традиції, історія яких нараховує багато століть, конфуціанство робило наголос на різні цінності у різні часи. Зрозуміло, що авторитарним урядам подобаються цінності поваги до влади та суспільного порядку (зручно ігноруючи інші конфуціанські цінності, які, наприклад, говорять, що влада має заслужити повагу, поводячи себе справедливо та гуманно).

Немає сумніву, що конфуціанство мало великий культурний вплив на всю Східну Азію, пропонуючи соціальні та політичні цінності не тільки Китаю, але й Японії, Південній Кореї та В’єтнаму. Як соціальна етика воно наголошувало на дисципліні та відданості в межах існуючого ієрархічного устрою суспільства. За сучасних умов, особливо у китайській діаспорі, воно перетворилося на те, що Роберт Белла назвав «буржуазним конфуціанством», підкреслюючи цікаву подібність до відомої «протестантської етики». Виснажлива екзаменаційна система конфуціанства, через яку проходили всі правлячі класи імперського Китаю, пережила «екзаменаційне пекло» (японське поняття), яке сьогодні характеризує школи усіх східно-азійських країн. Як політична етика конфуціанство справедливо визначається – як його прихильниками, так і критиками – по суті консервативною ідеологією.

Усі ці цінності є світськими (Макс Вебер називав їх «мирськими»), тобто принципово відмежовані від релігійних вірувань і практик. Таким чином існує погляд, що конфуціанство є нічим іншим, крім світського, можливо навіть мораллю, яка секуляризує. Існує навіть погляд, що конфуціанство, незважаючи на переважаючий світський зміст його вчення засноване на виключно релігійному світогляді – тобто погляд, що конфуціанство є релігією.

Я не дослідник китайської культури та релігії, відтак не компетентний вирішити який погляд з цих двох є правильним. Мені здається, що аргументи на користь обох цих поглядів є  правдоподібними. До певної міри я схиляюся до другої точки зори, переважно завдяки впливу Ту Вейміня (з Гарвардського та Пекінського університетів), який в наші дні є на кшталт проповідника в розумінні конфуціанства як (принаймні потенційно) світової релігії. Я також зобов’язаний розмовам з двома колегами з Бостонського університету, Роберту Невіллу та Джону Бертронгу, яких пов’язували з досить неінституціоналізованою групою «бостонських конфуціанців» (можливо краще відомі як протестантські послідовники Маттео Річчі, єзуїтського місіонера, який 400 років тому стверджував, що конфуціанство можна поєднати із християнством).

Конфуціанство є світською мораллю: його вчення майже повністю відноситься до поведінки в цьому емпіричному світі: жень – «альтруїзм» або «людинолюбство»; лі – ритуал і етикет; сяо – «синівське благочестя». Це моральні принципи, які застосовуються до так званих «п’яти зобов’язань»: між правителем та підданим, батьком та сином, чоловіком та жінкою, старшим і молодшим братом, другом та другом. Перші чотири «зобов’язання» є чітко ієрархічними, п’яте має справу із відносинами між рівними, але мається на увазі, що вони є рівними за статусом у загальній ієрархії. У традиційному конфуціанстві, до цих чеснот не прагнули, їх досягали через освіту та самовиховання (включаючи музику та каліграфію). Ідеалом був добре вихований і глибоко порядний конфуціанець, який зневажав хибні обіцянки релігії та стоїчно ставився до життя. Цілком зрозуміло, що ці чесноти (включаючи поведінку, яку вони заохочували через ритуал та етикет) можна відділити від конкретних релігійних вірувань. До цього висновку дійшов Маттео Річчі (1552-1610), єзуїтський місіонер у Китаї, котрий вірив, що конфуціанська мораль може бути поєднана із католицької вірою. Річчі, який вільно володів мандаринським діалектом китайської мови, одягався та діяв як справжній китаєць. Єзуїти протягом десятиліть продовжували його місіонерський підхід у Китаї, навіть стверджуючи, що поклоніння предкам є лише проявом «синівської поваги», світською чеснотою, яку китайські неофіти могли вільно практикувати. Домініканці та францисканці також приїжджали до Китаю, але вони рішуче не погодилися із єзуїтами. Папа виніс рішення проти єзуїтів і заборонив їхні крайні chinoiseries [1] (поняття, яке з’явилося у Франції через кілька років для висміювання швидкоплинних модних імітацій усього китайського). Можна сказати, що Папа неявно визнав конфуціанство релігією.

Конфуціанство є релігією: я не думаю, що рішення Папи проти єзуїтів було безпомилковим, тому навіть консервативні католики можуть вважати конфуціанство світською мораллю. Проте існує одне класичне ключове конфуціанське вірування, яке, на мою думку, є безумовно релігійним – це тянь, яке зазвичай перекладають як «небо». Воно не є теїстичним, хоча з ним й пов’язуються певні боги. Скоріше це космічний порядок, надприродний у тому сенсі, що він трансцендує емпіричний світ, над яким він головує та з яким взаємодіє. Воно таким чином стає необхідною, ipso facto релігійною основою для всіх світських чеснот, що пропагує конфуціанське вчення. Мені здається, що релігійний характер тянь найбільш чітко виражається в понятті «мандату неба»: правитель має цей «мандат» – основу його легітимності, якщо він править відповідно до моральних норм, які регулюють його стосунки з підданими. Якщо він не відповідає цим нормам, «мандат неба» буде у нього відібраний, його правління стає нелегітимним, а його піддані мають повне право не коритися йому або навіть скинути його. Характерним конфуціанським інститутом, який розвинувся з цієї ідеї, стали «імператорські наглядачі» – службовці при дворі з чітким обов’язком докоряти імператору, коли він відступає від правильного ритуалу або моральної поведінки. Я так розумію, що це відбувалося не дуже часто: імператори у Китаї або деінде не раді,  коли їм роблять зауваження.

Не важливо чи людина віддає перевагу секулярному погляду на конфуціанство напротивагу релігійному, але більшість людей у Східній Азії (за можливим винятком дійсно вихованих і глибоко порядних людей) розглядали конфуціанство як путівник у суспільному та політичному житті, а не як відповідь на метафізичні питання, з якими постійно має справу релігія. Конфуціанство, як у класичному Китаї, так і в сучасних метушливих містах Східної Азії, не дуже допомагає при кризах особистого життя. Деякі з цих криз притаманні людському існуванню, особливо ті, що викликали три скорботних видіння Будди – старість, хвороба та смерть. В усіх східно-азійських суспільствах інші традиції, крім конфуціанства, можуть та мають інституційні можливості аби допомагати людям у подібних кризах (так само як і в більшості земних проблем звичайного життя). У країнах цього регіону існують храми та послідовники народних вірувань – у Китаї даосизм, у Японії сінто, у Кореї шаманізм. І з ними співіснує буддизм з різноманіттям вірувань та практик, які спрямовані задовольняти релігійні потреби як витончених, так і неосвічених людей. Не випадково буддиські монахи фактично монополізували проведення поховань: якщо хтось з ваших близьких помер, то вам захочеться почути втішні буддиські сутри, а не конфуціанські настанови про належні стосунки між суддею та позивачем.

Можна погодитися з тими, хто вважає, що матеріальний добробут не дає відповіді на глибокі дилеми людського життя. Ані марксизм (який вже вийшов з цього регіону), ані націоналізм (який мав стати підмінною ідеологією) не можуть замінити релігію у кризових ситуаціях на кшталт втрати близької людини – крім, можливо, випадків, коли об’єкт суму помер на барикадах революції або на полі бою. Нове конфуціанство має ту саму проблему, яку ця традиція мала завжди. Сьогодні існують ті ж альтернативи. Народна релігія впевнено живе далі. Відбулося доволі значне відродження буддизму у більшій частині цього регіону. Існує і ще один доволі несподіваний феномен, що не згадувався в статті NY Times: бурхливе зростання християнства у Китаї та у китайській діаспорі, і, особливо, у Південній Кореї.

Чи правий Парк Сеок-хонг у своєму сподіванні, що конфуціанство може заповнити моральний та духовний вакуум, який відчувають багато людей у Південній Кореї та в інших місцях сучасного світу? Можливо й так – у наданні чітких розсудливих (навіть занадто ієрархічних) моральних настанов для суспільного та політичного життя. Але, оскільки цей вакуум має  духовний вимір,  то, ймовірно, – ні.

[1] фр. китайські дрібнички (з фарфору), витвори мистецтва у китайському стилі (словник Lingvo). – прим. перекладача.

Перекладено за: Berger P. Is Confucianism a Religion? // http://blogs.the-american-interest.com/berger/2012/02/15/is-confucianism-a-religion/

Переклад О.С. Кисельова та А.М Басаурі Зюзіної, загальна редакція перекладу А.М. Басаурі Зюзіної

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.

  • Oleg Kyselov

    Треба затегати переклад