Православна перепустка до раю

0
160
«Перепустка до раю» або лист св. Петру. Гравюра Пікара 1732 р.

У книзі Пікара 1732 р. зображена гравюра де зафіксоване поховання православного християнина в Російській імперії XVIII ст. Під час цієї процесі помітна цікава деталь: лист, який кладуть у руки померлому. Це так звана «перепустка до раю» або лист до апостола Петра, рідше до св. Миколая. Цей феномен найбільше дивував мандрівних протестантів із Європи.

Найдавніша згадка про такий лист зафіксована у звіті про подорож до Московського царства 

Річардом Ченслером в 1553 р. Він писав: «Коли хто-небудь з них помирає, то тіло кладуть у труну або ящик, а в руку померлого вкладають невеликий зшиток паперу, що містить слова про те, що померлий був істинним русином, який прийняв істинну віру і в ній помер. Вони кажуть, що це писання або послання відправляють до св. Петра, котрий, отримавши його, як вони стверджують, читає його і відповідно до нього дозволяє померлому вхід на небеса…».

Інший британський мандрівник Джайлс Флетчер в 1591 р. записав наступне «При похоронах у них існує також безліч забобонних і язичницьких обрядів, так, наприклад, вони кладуть в руки небіжчика лист до св. Миколая, якого вважають головним своїм заступником і охоронцем брами Царства Небесного, яким папісти вважають Петра». Це одна із небагатьох згадок, де лист був призначений св. Миколаю, а не апостолу Петру.

Адам Олеарій, дипломат із Гольштейна, в період між 1630-1640 рр. перебуваючи на території Московського царства, зафіксував зміст цього листа. Це найдавніший збережений текст цієї писемної пам’ятки. Зацитую: «Ми, що нижче підписалися, Патріарх або Митрополит, священик міста «…»  сповідуємо і свідчимо цим, що подавець цих наших листів завжди жив у нас як справжній християнин, котрий сповідує грецьку віру; і хоча він іноді грішив, він покаявся у своїх гріхах, і тому отримав відпущення гріхів. Що він шанував Бога і святих; що він молився і постив в години і дні, встановлені Церквою, зі мною, своїм духівником, він у всьому примирився, так що у мене немає причин засуджувати його або відмовляти у відпущення гріхів. Як свідчення цього ми дали йому справжнє посвідчення, яке він може показати, щоб св. Петро міг відкрити перед ним двері вічного блаженства».

Інколи такий лист супроводжувався підписом і печаткою митрополита чи патріарха, все залежало від статусу померлого. У кінці XVIII ст. подібні «листи-перепуски» почали виготовляти у друкованих варіантах. У праці британського дослідника слов’янської магії Вільяма Френсіса Райяна «Баня опівночі» подається інформація, лише із записів європейських дипломатів, мандрівників, лікарів, котрі всі були протестантами. Основна деталь, на яку вони вказували це те, що лист потрібно вкладати у праву руку покійника. Окрім цього британський дослідник зазначає, що один із таких листів він зміг прочитати самостійно у бібліотеці сімейства Дімсдейлів, предок яких був особистим лікарем імператриці Катерини ІІ. Швидше за все він привіз цю пам’ятку як своєрідну екзотичну дивину.

Такий звичай під час похорон був поширений у всіх верствах суспільства, включаючи царську родину. Наприклад, як пише Райян «У 1674 році після смерті царя Олексія Михайловича між патріархом і духівником царя розгорілася суперечка про те, хто з них має право вкласти грамоту в руку покійного монарха». Уінстон Річардсон описує, що під час похорону княгині Куракіної духівник княгині вручив грамоту єпископу, котрий прочитав її вголос і повернув духівнику, урочисто вклав її в праву руку покійної. У додатку Річардсон наводить переклад грамоти англійською: це звичайна молитва, яку, за його словами, «сміховинним чином представляли паспортом, який слід пред’явити св. апостолу Петру». У 1730-і роки леді Джейн Рондо, описуючи похорон молодшої дочки петровського фаворита князя Меншикова, зазначила дотримання того ж звичаю.

Райян вважає цей лист магічним амулетом. На його думку, він покликаний сприяти видозміненню потойбічної реальності на яку очікував покійник. Тим самим духівники, священики чи єпископи могли посприяти цією грамотою введенню покійного до раю через його приналежність до істинної православної віри. До речі, існують аналогічні мусульманські поховальні звичаї. Зокрема, на савані, в який загортали тіло померлого, в знак того, що він був істинно віруючим мусульманином, писали аяти з Корану. Також щось схоже можна зустріти і в легендарній історії про Мелетія Смотрицького, котрий після своєї смерті міцно стиснув лист від Папи Римського, як свідчення того, що його перехід під унію був правильним.

Подібна практика у православних християн зберігається і сьогодні, але не у всіх церквах і не для кожного покійника. Не всі небіжчики можуть передавати листи св. Петру або Миколаю, щоб вони за них заступилися на Страшному Суді.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.