Про «єврейські ритуальні вбивства» з РПЦ

13
305

Чому в Росії заговорили про ритуальне вбивство царя? Що таке кривавий наклеп? Коли євреїв почали звинувачувати у вбивствах християн? Навіщо в РПЦ роблять антисемітські заяви?

 У північного сусіда на фоні 100-ліття жовтневої революції відбуваються дивні пертрубації. Суспільство від теми ювілею та особистості царя лихоманить, як вовкулаку на Місяць. То ванільний фільм про Миколу II знімуть, то ІДІЛ для православних придумають та палять кінотеатри, і все це на фоні мироточивих бюстів Поклонської. Певний час церковні речники тільки коментували ситуацію, однак нещодавно вирішили самі створити інформаційний привід. Єпископ Тихон (Шевкунов), якого вважають духівником Путіна, заявив: «У нас найсерйозніше ставлення до версії ритуального вбивства. У значної частини церковної комісії немає сумнівів, що це вбивство було ритуальним». Він натякає на Якова Юровського, єврея за національністю, який був керівником розcтрільної групи Миколи II. Єпископ наголошує, що цар дістав найбільшу кількість поранень, бо всі учасники розстрілу «хотіли бути царевбивцями».

Що ми маємо на виході? Є вбитий цар, який багато кому не подобався. Було багато охочих допомогти йому потрапити на той світ. Серед тих, кому це вдалось був єврей Юровський. Який висновок роблять члени церковної комісії? Це ритуальне вбивство! Бінго! Мені це нагадує надмірне бажання  ̶в̶п̶и̶х̶н̶у̶т̶и̶ ̶н̶е̶в̶п̶и̶х̶у̶є̶м̶е̶ пов’язати непов’язані речі. Виглядає це приблизно так:

…або так…

Проте не все так смішно в цій історії. Дехто вже порівнює її зі справою Бейліза, інші називають це антисемітизмом та порівнюють з кровавими наклепами проти євреїв, однак все по-порядку.

Як відомо, антисемитизм (АС) це негативне, вороже ставлення до євреїв. Найтрагічнішим наслідком АС є Голокост – масове знищення євреїв під час Другої світової війни. Складно повірити, що такі масштабні злочини проти людяності сталися зненацька. Скоріш за все існував сприятливий ґрунт для такого геноциду. Питання коли та як сформувались юдейофобські настрої.

Перші антисемітські заклики вбачають (при бажанні) ще у Новому Завіті. Так, наприклад, апостол Матей дуже часто використовує вислів «горе вам!» стосовно юдеїв. Або ж притча про злих виноградарів, які вбивали всіх посланників власника винограду. В оповіді показано негативний образ Ізраїлю, що не прийняв Месію. Подібні погляди були й в апостола Йоана. В тексті його Євангелія є пасаж «пішов до своїх та свої Його не прийняли» і багато інших епізодів про неприйняття та зраду євреями Христа. Кульмінацією юдейофобської риторики є фраза розлюченого люду до Пілата «Кров Його на нас і дітях наших».

Проте новозавітні тексти слід розглядати в тому культурно-історичному контексті, в якому вони були написані. По-перше, йдеться про богословський суперечки, а тому полеміку християн з євреями слід розуміти як конкуренцію двох релігійних систем. В історичній ретроспективі не варто забувати, що християни тоді були меншиною та зазнавали утисків від юдеїв. А тому антисемітські вислови слід сприймати крізь призму відношень між мінорітаріями та домінантною групою. У тексті Нового Завіту немає етнічного чи расового антисемітизму. Основні лінії зіткнення між християнами та юдеями проходили саме по релігійній лінії, оскільки концепти «раси» і «нації» активно починають формуватись лише у XIX столітті.

«Распятий мальчік»

Так, наприклад, найдавніший дискримінаційний підхід до єврейського питання – вигнання євреїв з Англії має релігійних підтекст. У середині XII ст. на юдеїв був наклеп про розп’яття християнського хлопчика  ̶в̶ ̶т̶р̶у̶с̶і̶к̶а̶х̶  в ритуальних цілях: Англія, XII століття, невеличке містечко Норідж. Напередодні Великодня 1144 року було знайдено тіло зарізаного хлопця на ім’я Вільям зі зв’язаними руками. Ніякого розслідування не було, юнака тихо поховали. Через 6 років до Норіджа приїжджає бенедиктинець Томас з Монмута. Дізнавшись від місцевих історію хлопця, він почав власне розслідування. Врешті решт склав житіє Вільяма та домігся його канонізації як мученика за віру. Протягом декількох років після публікації тексту, до нього почали надходити свідчення про подібні вбивства. Зростало суспільне обурення, воно сягло свого апогею в 1190 році. Почались масові страти євреїв, а в Норіджі стратили всіх, які були. Повне вигнання з Англії сталося через 100 років.

Дослідниця Емілі Роус провела блискуче історико-культурне дослідження цього періоду (коротку версію можна прочитати на Медузі). Вона показала, що звинувачення євреїв мало на меті переключати увагу від іншого злочину, який вчинив місцевий барон. Останній вбив заможного єврея, якому був винен немалу суму грошей. Барон Сімон де Новерс був спонсором єпархії, а в суді його захищав сам єпископ Норіджа. Церковний діяч на засіданні відразу ж почав звинувачувати у всьому євреїв, нагадавши про нерозкрите вбивство Вільяма. Логіка спічу єпископа була приблизно така: поки  ̶А̶х̶м̶є̶т̶о̶в̶ ̶н̶е̶ ̶с̶и̶д̶и̶т̶ь̶  євреї не понесуть покарання за вбивство Вільяма, немає моральних підстав судити барона. Виступ єпископа де Тюрбевілля був фактичним кровавим наклепом проти євреїв. Особливо наголошувалось, що це було напередодні Великодня, тобто вбивство порівнювалось із розп’яттям Ісуса Христа (напевно для більшого емоційного ефекту). Врешті решт слухання щодо вбивства бароном єврея було відкладено.

Після цього тіло Вільяма дістали з землі та поклали до раки в соборі. Єпископ зрозумів, що може використати цю історію для офіційного отримання небесного патрона для міста. Для цього і було складене житіє монахом Томасом. Єпископ взагалі лишився в подвійному профіті: спонсора захистив і місцевого святого отримав. Дослідниця також знайшла ще чимало свідчень, що після того як єпископ подорожував до того чи іншого міста, через деякий час там відбувалась подібна історія. Напевно де Тюрбевілль ділився з колегами успішною схемою отримання небесного патрона.

Це повідомлення дало імпульс єврейським погромам і трьохсотлітньому вигнанню цього народу з Англії. Сучасні історики вважають, що саме цей епізод став фундаментом для глобального антисемітського міфу.

 

Справа Бейліза

Найбільш відомим кривавим наклепом на євреїв останнього часу є справа Бейліза. Це звинувачення київського єврея Менделя Бейліза у вбивстві православного юнака Андрія Ющинського. Справу розглядали у 1913 році. Бейліза звинуватили у вбивстві в ритуальних цілях. Справа отримала широкий розголос. Суд присяжних визнав, що вбивство було ритуальним. Проте вину Бейліза не було доведено, голоси присяжних розділились порівну, а звинувачуваного відпустили. Він відразу ж емігрував до Палестини, а звідти до США. Головним досягненням влади, як вона сама вважала, було уникнення єврейських погромів. Після цього заяви про «ритуальне вбивство» міцно пов’язується з євреями та вважаються ні чим іншим як кривавим наклепом.

 

«Протокол, єсть? А єслі найду?»

Також у скарбниці гуманітарної дурості людства є такий шедевр, як «Протоколи Сіонських мудреців». Це книжечка, яка повідомляє довірливому читачеві як «насправді все відбувається в світі». Вона представлена у вигляді вільної стенограми засідання світового уряду, яким правлять євреї. Їхня мета – знищити світовий порядок та збудувати єврейську імперію. У 24 протоколах надана покрокова інструкція. Вперше книгу опубліковав у Росії фанатик Сергій Нілус у 1903 році. Популярність не відразу настигла оповідку. На перших порах Нілус навіть жалівся, що нікому вона не цікава. Однак, протягом перших двох десятиліть ХХ століття настала золота доба тексту.

Проте, вже в 1921 р. дослідження тексту показали, що це плагіат памфлету французького сатирика Моріса Жолі. Оригінальне оповідання присвячене розмові двох політичних філософів – Макіавеллі та Монтеск’є. Перший підло і цинічно наполягає, що дієвому правителю потрібно не цуратися брудних справ для утримання влади. Саме його репліки сплагіачені у Протоколах. Загалом текст написаний в дусі конспірологічних теорій. Чому люди вірять в теорії змов можна дізнатись з нашого минулого матеріалу.

Попри викриття обману, протоколи користувались популярністю у нацистів з Третього Рейху. З 1921 р. Гітлер починає цитувати протоколи у своїх публічних промовах. В Mein Kampf він ґрунтовно розглядає протоколи та вважає їх справжніми. Як пише дослідник історії нацизму Норман Кон, в 1933 р. протоколи внесли до шкільної програми. «Кожен німець зобов’язаний вивчити жахливі одкровення сіонських мудреців та порівняти їх з безграничною бідністю нашого народу; зробити необхідні висновки» – повідомляє офіційна передмова. Чим закінчились ці висновки загально відомо.

***

Годі й казати, що євреї не влаштовували кроваві жертвоприношення, адже це напряму заборонено юдаїзмом. Це й шоста заповідь Декалога, і настанови Кашруту (їжа з кров’ю є не кошерною). Танах підкреслює принципову відмінність язичників від євреїв – останні не приносять людських жертвоприношень (Втор.12: 31, 2 Цар.16: 3). Євреям не можна брати участь у таких ритуалах (Ісх.34: 15, Лев.20: 2, Втор.18: 12, Іер.7: 31). А священикам і взагалі не можна перебувати в одному приміщенні з мертвим тілом людини.

Постає питання чому ж тоді в Росії вирішили підняти цю тему на намагаються звинуватити у всьому євреїв? В православних колах є ідея, що революція 1917 року – це ритуальний акт на шляху знищення християнства, оскільки було зруйновано (так вірять) останню православну країну – Російську імперію. Тобто не соціальна криза, відсутність соціальних ліфтів та недієздатність державних механізмів згубили імперію, а євреї. Так легше пояснити невдачу та неволення народом влади і церкви. Насправді ж ніхто не захоче визнати, що ці інституції чинили неправильно і обманювали народ. Загалом це поширена практика пояснювати власні помилки підступним ворогом (Прошу не плутати з ситуацією, коли є дійсний, відкритий ворог, який поставив за мету твоє знищення).

Особливо ці настрої були поширені в РПЦЗ. Ідейно емігранти і духовенство були з імперією, вони були плоть від плоті самодержавства. Тому падіння монархії було для них особистою трагедією. Саме з середовища РПЦЗ ці погляди поширились в Московському патріархаті. В концентрованому вигляді ці ідеї наступні: є всесвітня змова євреїв проти православних (обов’язково російських); євреї зруйнували православну імперію і вбили царя, а потім використовували його кров у кабалістичному ритуалі. Саме тому, в цих колах не визнають останків царської родини, які знайшли в Єкатеринбурзі у 1991 році. Церква вирішила не визнавати їх автентичність, оскільки боялась розколу. Ультраконсервативна (з обов’язковим антисемітизмом) партія в РПЦ, в той час була чисельною та впливовою.

Нині ж на фоні сторіччя падіння дому Романових, Кремль вирішив підтримати курс на консерватизм та ізоляціонізм культом Миколи II. Віднайдення його мощів – непоганий привід, тим паче, що вони вже давно ідентифіковані завдяки ДНК експертизі. І тут церковники потрапляють в пастку. З одного боку симфонія і проти влади краще не йти. З іншого – позиція значної частини монархістів, які не визнають останки мощами. Бо це зруйнує їхню віру в ритуальне вбивство царя, його спокуту за гріхи Росії, а також похитне віру у всесвітню єврейську змову. Цього допустити не можна. Тому в РПЦ вирішили запустити  ̶д̶е̶з̶у̶  тезу про ритуальне вбивство.

Не знаю очікували в патріархії такої бурхливої реакції чи ні, однак єпископ Тихон (Шевкунов) почав виправдовуватися, що мовляв не про євреїв він казав. І взагалі жодного натяку на національність чи релігійні погляди в його заяві не було. Він, начеб то, мав на увазі атеїстів, що ритуальним вбивством це було для більшовиків. Проте священнослужитель в кінці виправдань додав, що вважає трактування його слів провокацією, яка спрямована на дестабілізацію суспільства. Ось так майстерно, Шевкунов обертає власні фейли змовою ворогів.

Вся ця історія – така собі прелюдія до основного акту. Нам лишається тільки чекати і тримати кулаки, щоби північний сусід не сплохував і рік столітнього ювілею революції ми запам’ятали ще надовго.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.