Розмаїття нерелігійного досвіду. Якими бувають атеїсти

0
270

“У темну ніч і у вірян, і у атеїстів бувають моменти, коли вони замислюються над тим, чи не праві їх опоненти”, – якось зауважив психолог Д. Майєрс. Адже атеїзм, як і релігійна віра, не є монолітним з точки зору психології. Існують різні причини і різні способи сповідувати ці погляди і в них ми спробуємо розібратись.

Релігієзнавство завжди ставило перед собою завдання внести ясність як і у розмаїття віри, так і феномен її відсутності.
Одним із способів типологізувати атеїзм є застосування критерію догматичності та негативного ставлення до релігії. Американський етолог Ф. де Вааль вважає, що атеїсти відрізняються ступенем конфіденційності світогляду, який у спілкуванні з ними є важливішим, ніж сам по собі зміст їх переконань. Існують атеїсти, які вважають погляди на релігію справою кожного. Іншіж займаються відчайдушною боротьбою з будь якими її проявами. Ф. де Вааль називає їх “серійними догматиками”, людьми, “які прагнуть догми, але не можуть вирішити, яким змістом її наповнити”. Де Вааль наводить приклад знаного своїми працями та полемічним активізмом “нового атеїста” К. Хітченса, який свого часу перейшов від марксизму-троцкізму до православ’я, потім до американського неоконсерватизму, а згодом – до палкого антирелігійного пафосу. Кожний новий варіант своїх поглядів він гаряче та обґрунтовано обстоював (де Вааль, 2018, с. 95-97).

Російський філософ та публіцист М. Епштейн (2016) виокремлює чотири позиції розрізнення атеїзму зважаючи на відмінність секуляризму та антисекуляризму, або фундаменталізму. Секуляризм віддає “кесареві кесареве, а Богові Боже” (Матвій, 22:21), пропонуючи кожному самостійно визначати, вірити або ні. Натомість, антисекуляризм, у атеїстичному варіанті, підкорює або церкву державі, або ж, у релігійному варіанті, державу – церкві. Говорячи з психологічної точки зору, антисекуляризм активно та нестерпно намагається домінувати в ідеологічній площині.

Тож виникає так, що догматичность та конфіденційность світогляду атеїстів подекуди відрізняються одне від одного більше, ніж в цілому атеїсти від віруючих.

Фахові психологи створили декілька типологій невіри.  Орієнтуючись на психологічні витоки відсутності віри(типологія А. Норензаяна та В. Герваіса) та особливості мотивації, поглядів та поведінки невіруючих (типологія К. Сілвера).

А. Норензаян та В. Герваіс (2013) визначили чотири джерела релігійної невіри. Їх типологія будується на характері когнітивних механізмів, що лежать в основі атеїстичних поглядів. Сучасні дослідження з когнітивного релігієзнавства передбачають, що релігійність є природним наслідком роботи пізнавальних процесів. Атеїзм постає за умови незвичного їх функціонування або через свідоме їх гальмування, обумовлене спеціальною активністю суб’єкта.

«Атеїзм сліпої психіки».

Йдеться про нездатність людини уявляти психічні властивості інших істот на мати співчуття до них. Спроможність до утворення моделі психічного інших істот страждають, зокрема, у людей, що страждають на розлади аутистичного спектру. Надприродні істоти (Бог та боги, а також ангели, демони тощо) наділені душевною реальністю. А. Норензаян та В. Герваіс пояснюють так невір’я з боку аутистів, а також вищі показники атеїзму у чоловіків в порівнянні з жінками (загалом чоловіки мають слабшу здатність до розуміння емоцій інших).

Апатеїзм.

Властивий особам, які не задаються релігійними питаннями. Їм не вистачає мотивації до цього, та й, власне, байдуже. Таке ставлення до релігії превалює в безпечному та комфортному життєвому середовищі.

Недовірливий атеїзм.

Постає за умови, коли релігійні вірування не мають достатньої підтримки з боку панівної культури. Люди, що відносяться до цього типу, не були навчені жодній із релігійних традицій, та не бачать сенсу у зміні статусу кво.

Аналітичний атеїзм.

Виникає у людей, які свідомо гальмують свої інтуїтивні когнітивні схильності, що зазвичай приводять до віри, через те, що задіюють механізми аналітичного мислення. Аналітичність в принципі суперечить переживанню емоцій, які мають своїм наслідком палку релігійну віру.

К. Сілвер з колегами (2014) запропонували емпірично обґрунтовану типологію невіруючих. Чітких меж між типами може не бути, і особи можуть схиляться в своїй активності до того чи іншого типу, але також мати риси інших.

Спершу, терміни, що застосовуються в типології, відбиралися із джерел, присвячених невір’ю, зокрема із популярної атеїстичної літератури, робіт Р. Докінза та К. Хітченса. На основі опитувань автором було виокремлено шість категорій: інтелектуальні агностики/атеїсти (Intellectual Atheist/Agnostic), агностики/атеїсти-активісти (Activist Atheist/Agnostic), агностики в пошуку (Seeker-Agnostic), анти-теїсти (Anti-Theist), не-теїсти (Non-Theist), ритуальні атеїсти/агностики (Ritual Atheist/Agnostic). До атеїстів, вочевидь, не відносяться агностики у пошуку – особи, які зберігають відкритість стосовно аргументів релігійних осіб та атеїстів на користь власної позиції, активно шукають подібні аргументи, а також не-теїсти, які тотожні апатеїстам у попередній типології.

Інтелектуальні атеїсти згідно з типологією К. Сілвера зорієнтовані на самоосвіту, пізнання різних наукових дисциплін. Такі атеїсти розсудливі, раціональні та скептичні. Вони беруть участь у дискусіях, читають багато літератури щодо релігії та її критики. Часто є блогерами, дивляться та записують Youtube-ролики.

Атеїсти-активісти здебільшого зайняті не пізнанням, а соціальною активністю. Вони опікуються питаннями суспільно-політичного життя та намагаються, аби голос невіруючих у цій сфері був почутий. Вони активно висловлюють свою думку та дискутують стосовно соціально значущих проблем, висловлюючи секулярну точку зору. Активізм може бути мінімальним і стосуватися освіти своїх близьких та друзів, але може маи й більші масштаби.

Це може здатися не дуже актуальним для України, де питання релігії не стоять настільки гостро, однак в США та низці країн Європи релігійні групи мають суспільно-політичні лобі та можливість протистояти викладанню теорії еволюції в школах, встановлювати правила шкільної молитви, забороняти вивчення стовбурових клітин, абортів та евтаназії, впливати на вірян в питаннях контрацепції, не говорячи про те, щоби розпалювати міжрелігійні конфлікти та підтримувати дискримінацію невіруючих на побутовому рівні.

Анти-теїсти є вельми наполегливими критиками релігії. Вони активно протиставляють себе їй, вбачаючи в ній результат невігластва та безвідповідальності. Релігія тлумачиться ними як соціальне зло, що має майже виключно негативні наслідки та має бути подолане через пропаганду та освіту.

Ритуальні атеїсти/агностики не вірять у Бога або богів, але знаходять певну користь в культовій практиці різноманітних релігійних традицій, і навіть беруть в ній участь. Також вони розглядають релігійні вчення як тією чи іншою мірою світоглядно-філософські, і відносяться до них серйозно, як до таких, що можуть бути корисними у повсякденному житті. Вони можуть ідентифікуватися з тією чи іншою релігією через власне походження та культурну ідентичність, так само як і брати участь в заходах своєї релігійної спільноти, але цілком усвідомлюють і можуть відкрито виразити своє невір’я.

Сказати, що людина є атеїстом, означає лише констатувати, що вона не вірить у зміст релігійного віровчення, у Бога та трансцендентний світ. Саме по собі це мало говорить про причини її такої позиції, її мислення, поведінку, ставлення до релігії тощо. Аби зрозуміти її краще, варто з’ясувати рівень її догматизму та конфіденційності власних нерелігійних поглядів, міру важливості атеїзму в її житті (індиферентні апатеїсти відрізняються від аналітичнихатеїстів, що замислюються над питаннями релігії), а також того, як атеїзм відображається у їх діяльності. Ці спостереження нададуть суттєво більше інформації, аніж проста вказівка на те, що хтось – атеїст.

 

Джерела

  1. де Вааль, Ф. (2018). Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів. Пер. з англ. Р. Клочка. Харків. Клуб сімейного дозвілля.
  2. Майерс Д. (2011). Интуиция: Возможности и опасности. СПб. Питер.
  3. Эпштейн М. (2016). От совка к бобку. Политика на грани гротеска. Киев. ДУХ І ЛІТЕРА.
  4. Norenzayan, A., & Gervais, W. M. (2013). The origins of religious disbelief. Trends in cognitive sciences, 17(1), 20-25.
  5. Silver, C. F., Coleman III, T. J., Hood Jr, R. W., & Holcombe, J. M. (2014). The six types of nonbelief: a qualitative and quantitative study of type and narrative. Mental Health, Religion & Culture, 17(10), 990-1001.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.