Сакральна архітектура єзидизму

0
33
Конічні куполи Лалішу. (Світлина з Вікіпедії, автор Ger Al Hamud Ser bahger )

У праці Кітаб аль-Ансаб, що була написана в ХІІ столітті арабським вченим Абд аль-Карімом аль-Самані, згадується про молитовні збори єзидів Півночі Іраку, на яких присутні всі або майже всі мешканці єзидських сіл. Автор, який сам побував в Синджарі, писав, що для спільних молитов єзиди збираються в мечеті.

З огляду на явний зв’язок езидизму з суфійським ісламом — а найбільш шанованим єзидським святим, фактично засновником сучасної єзидської релігії вважається суфійський шейх Аді, — можна припустити що в ХІІ столітті, за життя шейха і, ймовірно, якийсь час після його смерті, єзиди дійсно будували й відвідували мечеті. Однак на сьогодні традиція спільних молитов зійшла нанівець, відповідно, немає у сучасних езидів і споруд для їх проведення

— тих будівель, що можна було б назвати мечетями.

Разом з тим, головний об’єкт сакральної архітектури езидів — храм у Лаліші з гробницею шейха Аді — як вважають деякі дослідники, спочатку був побудований саме як мечеть. На користь цієї версії свідчить ряд ознак, таких як просторова орієнтація святилища за віссю схід-захід і наявність трьох напівкруглих ніш в одному з приміщень храму. Спочатку ці ніші, писав один з провідних фахівців з близькосхідних релігій Жан Моріс Фьєй, не могли бути нічим іншим, ніж міхрабами — заглибленнями в стіні, призначеними для імама мечеті, який керує намазом. Втім, це твердження здається досить сумнівним, оскільки три міхраба для відносно невеликого приміщення — це вочевидь забагато.

Християни ж Півночі Іраку вірять в те, що святиня в Лаліші спочатку була не мечеттю, а несторіанською церквою. Християнські храми і монастирі Іраку дійсно багато в чому схожі з єзидським храмом — зазвичай це досить скромних розмірів прямокутні або навіть квадратні в плані споруди, так само як і мечеті, традиційно орієнтовані за віссю схід-захід. У двох християнських рукописах XV століття згадується, що колись у Лаліші знаходився великий несторіанський монастир, захоплений якимось Аді (найімовірніше, мова йде не про шейха Аді, а його послідовника, відомого як Аді II) і перетворений ним на табір для своїх послідовників. Але і ця версія викликає чимало сумнівів, адже між появою в Лаліші святилища єзидів і написанням документів пройшло кілька століть, в ході яких справжня історія Лаліша могла обрости домислами, за якими втрачається правда. Ну, і крім того, сучасні авторитетні вчені, такі як професор Філіпп Креєнброк, автор кількох наукових праць, присвячених езидизму, вважають ці рукописи пізнішими підробками. Можливо, за допомогою фальсифікацій хтось із християнського духовенства намагався домогтися від Османської влади чи органів влади вже незалежного Іраку передачі прав на споруди в Лаліші.

Комплекс у Лаліші — унікальний, не схожий на жодну іншу сакральну споруду езидизму, об’єкт. Головна його особливість — наявність різних приміщень, створених у різні періоди й епохи. Зараз, окрім власне храму з гробницею шейха Аді й ряду інших сакральних місць, таких як підземний грот з джерелом Земзем, вода якого заборонена для вживання неєзидами, тут є кілька гостьових приміщень для паломників, озброєної охорони Лаліша і священнослужителів. Одна з небагатьох спільних рис, характерних майже для всіх споруд Лаліша — це проста чотирикутна структура їх основи, причому майже всі кути — прямі.

Найпомітнішими, домінуючими елементами будови є три конічних куполи з безліччю ребер на них, завдяки яким зверху куполи виглядають як зображення сонця або зірок з променями-ребрами, які розбігаються в сторони. Ці елементи копіюються в інших священних будівлях єзидів — у мавзолеях святих, невеликих святилищах, які використовуються для принесення жертв (зазвичай у вигляді запалення лампадок) богу і навіть у храмах, збудованих за межами Близького Сходу. Мандрівники ще в Середньовіччі звертали увагу на схожість куполів Лаліша (і єзидських святинь у цілому) з дахами шиїтських мавзолеїв або кутовими покрівлями християнських храмів Вірменії та Грузії. Однак основими відмінностями перерахованих неєзидських об’єктів є конічні куполи з гострими кутами, тоді як єзидські безпомилково визначаються по куполах із помітно виступаючими ребрами. Їх кількість, до речі, змінюється від одного сакрального об’єкта до іншого, ніколи при цьому не перевищуючи 48 і не буваючи менше 16 (у шиїтських мавзолеїв, наприклад, число кутів на куполах зазвичай коливається від 12 до 22). Число ребер на куполі свідчить про значущість для віри того святого, якому присвячено ту чи іншу будову. Так, купол Лаліша над гробницею шейха Аді налічує максимально можливі 48 ребер, а сусідній з ним купол гробниці ще одного з шанованих єзидами шейха Шараф Аль-Діна — 40.

Окрім чотирикутної основи (найчастіше з прямими кутами) і ребристих куполів, загальним для всіх єзидських сакральних споруд є скромність їх оздоблення та наявність одного (рідше — двох) приміщень навіть у відносно великих будівлях.

Наприклад, єзидський храм у Тбілісі (Грузія), побудований вже в ХХІ столітті за зразком головної святині з Лаліша, — це одноповерхова будівля з єдиним приміщенням в ньому. На стіні цього єдиного залу присутнє зображення однієї з центральних фігур єзидської релігії — представника Всевишнього на Землі ангела-павича Мелека Тауса — і вівтар для лампад. Схожу будову мають невеликі святилища, поширені в Іраку та Вірменії, де також існує помітна єзидські діаспори. Головна їхня відмінність від храму в Тбілісі — куди більш скромні розміри. Часто це зовсім невеликі споруди, здатні вмістити буквально двох-трьох людей, але в них обов’язково буде присутнє зображення павича, а дах — увінчаний конічним куполом. До речі, впливу цього елемента священної архітектури на інші релігії вимагає додаткового вивчення. Так, одна з мечетей, розташована в сунітському селі поблизу Лаліша, має не тільки ребристий купол, а й мінарет схожої конструкції.

Ще однією спільною архітектурною рисою більшості єзидських священних споруд, поряд із простим чотирикутним плануванням і ребристими куполами, є традиційно невисокий вхід в мавзолеї і святилища. Навіть не найбільш високим віруючим доводиться нагинатися, долаючи його, що може трактуватися як уклін на знак поваги до святині.

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.