Сексталог українського релігієзнавця

0
368

Кажуть, що коли ти говориш слово «релігієзнавець» у Франції — всім одразу на думку спадає історик релігії. Він собі знає одну-дві класичні (бажано, східні) мови, присвячує кар’єру відмінностям між культами Асклепія та Серапіса, і то вже є викликом, бо порівняльне релігієзнавство — на межі дилетантизму. А якби мені було треба дізнатися думку експерта про релігійність мігрантів чи розробити закон про заборону саєнтології — я не звернувся би до релігієзнавця. А звернувся б до соціолога. Ми знаємо французьких соціологів релігії, бо вони займаються сучасним станом речей, хоча це не робить істориків релігії менш цікавими. Вони цікаві, але в довготривалій перспективі. Це не ті люди, яких журналісти називають експертами.

Не знаю достеменно — у Франції не був. Але точно знаю, що коли кажеш «релігієзнавець» в Україні, то майже ні в кого не виникає в голові картинка вченого-дослідника. Зазвичай людина і без відповідної освіти дуже добре все знає про релігію та може розповісти в таких барвах, що не кожен фахівець дожене. Є певний пул людей, яких запрошують дати коментар про різні речі, від різдвяних традицій України до релігії штучного інтелекту чи прибульців. Просто тому, що їх телефони якимось чином опинилися в редакції, а не через обізнаність у предметі. Якщо не вдалося запросити історика — запросять соціолога, а як не соціолога — тоді теолога, чи принаймні екстрасенса. І, як завжди, в цьому винні не журналісти, а самі релігієзнавці. Бо не змогли за 27 років існування спеціальності привчити суспільство до того, що релігієзнавство є наукою, що люди роками вчаться досліджувати релігію, що не слід питати математика про помісну церкву, навіть якщо йому багато чого є сказати.

Скільки ще проіснує наша спеціальність у навчальних закладах? Чи встигнемо привчити людей звертатися до релігієзнавців лише у конкретних ситуаціях, але звертатися обов’язково саме до нас? Як вони звертаються до стоматолога, коли болить зуб, — без сумнівів, на автоматі. Люди не схильні довіряти нетверезому хірургу чи міністру соціальної політики, який за час перебування на посаді вдвічі збільшив вагу. Для того, щоб релігієзнавці отримали авторитет як експерти, треба виконати кілька важливих вимог.

  1. Говори лише про те, що знаєш добре. Не слід висловлювати професійну думку щодо теми, яка виходить за межі твоєї компетентності. Якщо потрібна фахова думка про тему, яка тобі не відома — передай слово справжньому фахівцю. Для цього слід завжди тримати в пам’яті та на папірці перелік колег, які спеціалізуються на певній темі та можуть про неї розповісти. Як у журналістів є список людей, до яких вони звертаються, так і у фахівців має бути список людей, до яких можна відправляти журналістів з того чи іншого питання. Це має бути дійсно фахівець, і до того ж красномовний, готовий до спілкування. Можливо, нам слід зробити загальний довідник із прізвищами та телефонами. Таким чином не просто створюється спільнота колег, а й проекція цієї спільноти назовні.
  2. Говори лише те, що можеш підтвердити. Від експерта чекають не громадянської позиції чи підтримки того чи іншого політичного тренду, а об’єктивного аналізу. Якщо ми будемо видавати бажане за дійсне, замість правди пропонувати надію, це лише заплутає людей. Маємо дати їм реальну картину, можна навіть без висновків, слухачі їх зроблять і самі. Експерт відрізняється якраз тим, що бачить більше фактів і зв’язків, пам’ятає минулі події. Але з іншого боку не можна очікувати, що сценарії минулого в подібних умовах повторяться сьогодні чи завтра, тобто не слід пояснювати сьогоднішні події через подібні випадки тисячолітньої давнини. Історія не повторюється. До того ж, треба бути обережними в висловлюваннях — з інтерв’ю до заголовку потрапить найбільш кричуща фраза, типу «Експерт сказав, що Гітлер — прибулець, а Елвіс досі грає в одному барі на Подолі».
  3. Пам’ятай, у якому ти сьогодні костюмі. Є відмінність між експертом і  публічним інтелектуалом. Я можу міркувати про суспільну мораль, відповідальність влади, прибирання сміття на вулицях чи євроінтеграцію, але як публічний інтелектуал. У такому випадку спираюся на особисті чесноти (хе-хе), життєвий досвід, натхнення. Коли вдягаю костюм експерта — спираюся на свою освіту та професійні навички, беру відповідальність за слова. Є ще інші костюми, наприклад, богослова, державного службовця чи політика — вдягаючи їх, релігієзнавець має виступати як політичний діяч (спираючись на програму своєї партії) чи посадовець (враховуючи державні інтереси), але тоді слід хоча б міняти краватку, бо люди чекають від тебе фахового коментаря, а не відстоювання певної заздалегідь визначеної позиції.
  4. Поважай закон і закликай до того інших. Релігієзнавець не є священиком чи моральним авторитетом, принаймні коли він виступає як науковець. Відтак, навіть якщо тобі не подобається ДЦВ, УПЦ чи ЦВК — будь захисником права. Конституція та Закон про свободу совісті є нашими вказівниками, і не справа релігієзнавця закликати до погромів чи заборони сект/екстремістів/сатаністів чи будь-кого лише на підставі конфесійної приналежності. Навіть не кажучи вже про хибність концепції колективної відповідальності спільноти за вчинки її представників, ми маємо бути переконані, що людина може робити для своєї віри все, що не порушує чинного законодавства. Навіть мракобіс та ультрамонтаніст, навіть бабця що повзе до ікони навколішки. Звісно, богослови мають відстоювати чистоту віри та викривати шарлатанів, але релігієзнавці мусять відстоювати право на свободу совісті та викривати його порушення — з боку церков, держави, школи тощо.
  5. Проповідуй пам’ять і концентрацію. В українському суспільстві є дві важливі проблеми — ми швидко змінюємо предмет уваги, а також плутаємо можливі події (автокефалію, арешт злодія, введення військового стану) з реальними подіями. Треба крок за кроком навчати слухачів пам’ятати хоча б на рік-два назад, а ситуацію оцінювати не за намірами сторін, а за наслідками. Для цього релігієзнавці мають пам’ятати законодавчі ініціативи депутатів у сфері релігії, поведінку різних церков у критичних ситуаціях, знати контекст прийняття того чи іншого рішення. Це не значить, що люди не змінюються, просто життя є тривалим процесом, і минуле будь-коли якось може вплинути на сьогодення. Народ без пам’яті хутко зникне.
  6. Не забувай рухати науку. Аби залишатись експертом, а не перетворюватися на чистого інтелектуала, тре займатися наукою. Просто викладання чи навчання в універі не зараховується — маю на увазі проводити дослідження, спілкуватися з вірянами, відстежувати новини та новинки. Вийшла нова класна книга — внось автора в свій список (дивись п.1), а раптом побачиш у ній плагіат — викреслюй. Ми будемо авторитетами в суспільстві, якщо будемо авторитетами один для одного. Більш того, маємо підтримувати життя авторитетної релігієзнавчої спільноти. Це значить і боротися з плагіатом, і не пропускати погані дисертації, і стежити щоб жоден міністр не хизувався купленим дипломом релігієзнавця. Імідж кожного з нас залежить від іміджу нашої спільноти, а її авторитет може легко постраждати через недбалість чи ангажованість будь-кого з нас.

Якщо чітко дотримуватися цих правил, тебе поступово припинять запрошувати на інтерв’ю та ток-шоу, бо такі експерти нікому не потрібні. Я сам кілька разів давав розлогі академічні інтерв’ю, які потім вибраковувалися через відсутність яскравих закликів. Але авторитет релігієзнавства збережеться, а в тебе залишиться більше часу на рефлексію. І в крайньому випадку, коли дійсно припече, до тебе звернуться за порадою. На такий випадок порада має бути, для чого слід мати бачення державної стратегії в релігійній сфері. Втім, це вже зовсім інша історія.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.