Шахрайство в релігії: міф чи реальність?

0
397

Пощастило потрапити на лекцію “Шахрайство в релігії: яке воно і чи можливо воно взагалі?” Антона Лещинського у Freud Haus club і хочеться поділитися враженнями та власними думками на цю хвору тему.

У кінці 80-х – та початку 90-х впала залізна завіса і до країни линули численні проповідники з закордону. Не відставали й місцеві духовні лідери та гуру. Після переслідування комуністичною владою православної та греко-католицької церков у колективній свідомості громадян утворився величезний кредит довіри до усього релігійного та духовного.

Першим, хто підважив цю довіру була Марина Цвігун, вона ж голова Великого Білого Братства Марія Деві Христос. Рух був есхатологічним та проповідував покаяння перед кінцем світу. Багатьох шокувало, коли Цвігун разом з групою однодумців намагалась захопити Софійський Собор, щоби провести там молебень, а потім його зруйнувати.

 

Anton Leshchynskyi
Антон Лещинський розповідає про шахраїв у рясах. Світлина О.Кисельова

Після цього зріс попит на релігієзнавчі експертизи і з’явилися перші дискусії щодо можливості шахрайства в релігії. У 90-ті сформувався стереотип, що всі новітні релігійні рухи – це бізнес-структури, де шахраї від релігії обманюють людей, паразитуючи на їхній вірі. У той же час до Росії повернувся з США Олександр Дворкін, історик середньовіччя, який спеціалізувався по Івану Грозному та мав поверхневі знання про релігійні течії Америки. Він відчув тренд та схопив хвилю швидко ставши «експертом» з нетрадиційних релігійних течій. Саме з його подачі ЗМІ популяризували заангажований термін «деструктивна секта».

 

Проблема в тому, що визначити чи є те чи інше вчення шахрайством вкрай складно. Навряд чи якийсь новий месія зізнається в тому, що свідомо обманув послідовників для того, щоби на них заробити. Якщо такого свідомого обману немає, а проповідник щиро вірить, що він є посланником Небес, то які моральні підстави дають дослідникові право стверджувати про шахрайство? Чим якісно відрізняється Ісус та Мухаммад від Джозефа Смітта чи Блаватської? Такі характеристики як кількість послідовників та час присутності на релігійному ринку теж є показниками відносними, не абсолютними. У свій час і християни і мусульмани були в меншості та представляли собою нові (для свого часу) релігійні рухи. За декілька десятків століть вони стали «традиційними». Хто знає, може в майбутньому всі стануть мормонами або Свідками Єгови?

«Якщо хочеш заробити мільйон доларів, то кращий спосіб це зробити – створити релігію» – ці слова громадськість та експерти приписують Рону Хаббарду, творцю Саєнтології. Самі ж його послідовники відкидають автентичність цієї тези. Щирість віри того чи іншого релігійного лідера автоматично не убезпечує його від зловживань. Зловживань фінансових. Як іронічно запитував герой Ільфа і Петрова: «Почем опиум для народа?». Феномен Сандея Аделаджі та Володимира Мунтяна – найяскравіші приклади того, як духовні лідери можуть збагачуватись на пожертвах прихожан.

Цікаво, що у своїй концепції Аделаджа не придумує нічого нового. Він бере старий-добрий кальвінізм. Нагадаю, концепція Жана Кальвіна зводилась до того, що оскільки Бог є всезнаючим то Він вже наперед знає хто спасеться, а хто ні. Тобто, в Бога є вже певний план щодо людини. Будь якій людині хочеться знати свою долю, заготовлену їй Богом. Відтак починаються пошуки певних свідчень, натяків, знаків стосовно обраності. Найяскравішим свідченням прихильності Бога є життєвий, економічний успіх. У такий спосіб кальвінізм несвідомо (чи свідомо, кому ж не хочеться заможних вірян – ред.) заохочує розвиток підприємництва.

Цікавий вид заробітку на неосвідченності віруючих придумали в православній церкві. Це технологія «гастролюючої святині». Вперше її апробували на московському прикладі «Поясу Богородиці». Навколоцерковні фонди створили медіа-подію, розробили грамотну рекламу і в результаті в чергах до святині віряни стояли по 20 годин, і це взимку, і це при тому, що така сама частка поясу, просто трохи менша за розмірами, постійно зберігається в одному з московських храмів. В Україні цю технологію цього року активно використала Одеська єпархія Московського патріархату.

На офіційному сайті УПЦ зазначається, що привезення мощів великомученика Пантелеймона «це унікальна подія», «нагода доторкнутися до такої святині випадає лише раз у житті», а також наголошувалось на короткості перебування святині («лишень чотири дні»), з товстим натяком на необхідність встигнути. І дійсно, до собору на поклоніння за різними підрахунками прийшло зі сто тисяч людей.

Цікаво, чи знали або чи вже знають нині віруючі, що в усіх трьох найбільших та найвідоміших одеських монастирях зберігаються частки мощів вмч. Пантелеймона? На сайтах Іверського та Пантелеймонівського монастирів ця інформація є у відкритому доступі. З Ільїнським трохи важче, оскільки після того, як протодиякон Андрій Кураєв висміяв настоятеля цього монастиря за доволі специфічні реліквії (які саме кожен може сам подивитись), сторінку про святині обителі видалили, однак в інтернет-архіві з нею можна легко ознайомитись. А під 77 номером саме згадуються мощі вмч. Пантелеймона.

Перед нами типова схема розводу та паразитування на щирості релігійних почуттів громадян. Технологія дуже вміло та хитро продумана, її бенефіціарів майже неможливо ні в чому звинуватити. Вірян вони не зганяли на поклоніння, а про мощі в монастирях не брехали. Все тонко та грамотно. І це робилось не в страшних сектах, а в звичайнісінькій православній церкві. Я вже не кажу про змушення до фізичної праці, про які говорять анонімні дописувачі Ахілли та про що пише Марія Кікоть в своїй книзі «Сповідь колишньої послушниці».

Важливо виокремлювати ще один фактор, яким зловживають релігійні лідери. Це продаж адептам неякісного товару. Тобто обіцяти зцілення від всіх хвороб чи позбавлення від нещастя тут і зараз, якісь універсальні рецепти. Це як з запчастинами на автомобілі. Їх свідомо роблять такими, що часто ламаються, щоби водії якомога частіше купували нові. Навіщо виробнику штампувати якісні деталі, які будуть довго працювати? Його ж товар тоді будуть купувати вкрай рідко, що навряд чи призведе до значних доходів. Показово, що цим грішать не тільки новітні релігійні течії, але й традиційні релігії. Так, наприклад, Російська православна церква обіцяє зцілення від хвороб при поцілунку мощів святого Миколая. У більшості випадків це не спрацьовує, людям кажуть, що це вони винні, бо дуже грішні – треба йти на сповідь (ще одна послуга), а потім знову повторити обряд поклоніння мощам (повторна послуга).

Показово, що дуже часто т.з. «традиційні» релігії звинувачують нових, молодих конкурентів у неякісному продукті, тобто не працюючих ритуалах і обрядах. Комічність ситуації  в тому, що часто ці новітні рухи свої ритуали синтезують з різних традиційних вірувань. Відтак, якщо ми визнаємо силу хресного знамення у православній церкві, чому таке ж саме хресне знамення ми не визнаємо у віссаріонівців чи леонтієвців?

Насправді ж це ніщо інше, як просто подвійні стандарти великих релігійних інституцій. Вони звикли до монопольного становища на ринку та не люблять коли порушуються їхні авторські права. Вони розуміють, що в силу специфічного статусу своєї діяльності вони не можуть подати до суду, а відтак єдиним способом покарати конкурентів є переконання споживачів в неякісності товару. Мовляв наш товар справжній, а їхній – підробка з Китаю.

Підсумовуючи зазначу, що немає шахрайських релігій, а є шахраї від релігії. Вони проводять свої оборудки та створюють такі схеми, що майже не лишають правоохоронним органам можливості притягнути їх до кримінальної відповідальності. Лишається сподіватися, що питанням викриття незаконних способів збагачення нечестивців від віри будуть займатися журналісти-релігієзнавці та релігійні експерти. Поле не оране, релігієзнавці налітайте. Лише широким та правдивим висвітленням у ЗМІ подібних фактів ми можемо уберегти вірян від обману. Однак в кінці кінців їм самим вирішувати бути обманутими чи ні?

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.