Що таке агностицизм?

0
467

Агностицизм можна розглядати у декількох площинах, крізь призму різних дисциплін. Важливою для розуміння агностицизму є епістемологія, бо він є епістемологічною позицією. Він може стосуватися знання та заперечення його можливості як такого, а також знання у певній сфері дійсності. Можна бути агностиком в одному природничонауковому питанні та займати чітку позицію знання в іншому. Нижче я розгляну суто релігієзнавчий аспект агностицизму.

Що означає, коли людина каже щось на кшталт: “Стосовно питання існування Бога я агностик”? Також варто спробувати зрозуміти, чи є позиція “Я не знаю, чи є Бог, чи немає” агностичною, і за яких умов.

Термін “агностицизм” запровадив Томас Генрі Хакслі, “бульдог Дарвіна”, в промові 1869 року на засіданні Метафізичного товариства. Він був впевнений, що достеменно знати, чи є Бог, чи ні, неможливо. Він писав: “Я створив термін “агностик” для позначення людей, які, подібно до мене, зізнаються у безнадійному невігластві стосовно багатьох питань, про які метафізики та теологи, як ортодоксальні, так і гетеродоксальні, догматично розмірковують з максимальною впевненістю…” (Huxley, 1884). Агностицизм він сприймав як метод мислення, без якого неможлива наука як така. Агностицизм передбачає інтелектуальну чесність — утримання від судження там, де для судження недостатньо розумних підстав. При цьому Хакслі зауважував, що неухильне проведення агностичної процедури змушує відкинути як недоведені не лише більшу частину теології, але й більшу частину “анти-теології” (anti-theology). Агностицизму він протиставляв два роди “гносисів”, тобто “знань” (а, радше, ілюзій знання) – теологічний та анти-теологічний (тобто, атеїстичний) “гносис”. Обидва є безпідставною впевненістю у тому, в чому, на думку Хакслі, не можна бути остаточно впевненими.

Отже, термін від початку несе у визначенні двоїстість — він передбачає констатацію актуального незнання про те, чи є релігія істинною або хибною, чи є Бог, чи немає, а також позицію, відповідно до якої це знання є неможливим за своєю суттю. Таке розуміння є у філософських колах загальноприйнятим – В. Роув стверджує, що популярне визначення, згідно з яким агностик — це той, хто ані не вірить, ані не не вірить у Бога, не є строгим. Агностицизм він визначає як погляд, згідно з яким людський розум принципово не здатен запропонувати достатні раціональні підстави для того, аби довести, що Бог існує, або що Бога не існує (Rowe, 1998). Філософ П. Драпер пропонує низку “інтелектуально рафінованих” тверджень “агностичної сім’ї”, що уточнюють базове визначення агностицизму. Ці твердження передбачають, що ані теїзм, ані атеїзм не є результатом надійного пізнавального процесу, а також що ані теїзм, ані атеїзм не може бути підтверджений через звернення до внутрішніх станів людей. Вочевидь, в останньому твердженні йдеться про містичні переживання та інші психічні стани як достатню підставу стверджувати існування чогось, в нашому випадку – Бога та трансцендентної реальності (Draper, 2017).

Р. Докінз виокремлює два типи агностицизму. У книзі “Бог як ілюзія” він стверджує, що існує тимчасовий практичний агностицизм, який не заперечує принципово пізнання того чи іншого питання, але не висловлюється на цю тему, поки немає доказів, та постійний принциповий агностицизм, відповідно до якого відповіді дати неможливо за визначенням (Докинз, 2008). Хакслі представляє другий тип, бо пише, що нічого, що знаходиться за межами даних нам у відчуттях явищ, неможливо знати (Huxley, 1884). Прикладом першого типу є, з обмовкою про те, що він писав не стільки про існування Бога, скільки про пізнання як таке, античний філософ Секст Емпірик. У “Пірронічних підвалинах” він стверджував, що на відміну від догматиків, які вважають, що істина знайдена, чи академіків, згідно з якими її знайти неможливо, скептики, до яких належав сам Секст Емпірик, цю істину шукають (Секст Эмпирик, 1976, с.207). Можна уявити собі агностика, впевненого у можливості пізнання існування чи неіснування Бога, але не наявними у нього методами чи не на актуальному етапі власного життя. Втім, суто прикладна відмінність між двома типами агностиків часто є несуттєвою, особливо якщо тимчасовий практичний агностицизм розтягується на великий термін часу, який виходить за межі індивідуального життя конкретної особи.

Знаний британський атеїст запропонував також просту Лікерт-шкалу, від 1 до 7, де 1 означає, що людина абсолютно впевнена в існуванні Бога, а 7 – абсолютно впевнена у його неіснуванні. Ступінь своєї віри в Бога він оцінив на 6, а не на 7, оскільки, як він це пояснив, справжній вчений не може бути абсолютно впевненим у чомусь, необхідно залишати принаймні трохи місця для потенційного сумніву. Він агностик стосовно Бога так само, як і агностик стосовно фей, а, отже, неможливість достеменно знати, чи є Бог, чи ні, не робить, на його думку, ці дві альтернативи однаково ймовірними (Докинз, 2008).

Існує також відмінність між агностицизмом у епістемологічному та психологічному сенсі. Перший за своїм визначенням передбачає, що агностик не вважає питання існування Бога пізнаваним. Другий тип агностицизму передбачає відсутність у особи релігійних або атеїстичних поглядів, переконань. Цікаво, що вони не завжди пов’язані між собою — деякі віруючі в Бога люди відкидають можливість знати напевно, але це не впливає суттєво на їх віру. З іншого боку, деякі атеїсти з гордістю називають себе “агностичними атеїстами”.

Філософ П. Брітбарт є прибічником нині дуже популярної в англомовному світі альтернативної моделі, відповідно до якої віра та уявлення про можливість знати про її предмети формують не один континуум, а два. Це означає, що замість одного виміру, континууму віра-агностицизм-атеїзм, де агностицизм є “серединним шляхом” між крайнощами, формується два виміри (атеїзм-теїзм та агностицизм-”гностицизм”), що перетинаються у декартовій системі координат. З огляду на це існують “гностичні” (не плутати з античними гностиками) теїсти та атеїсти, а також агностичні теїсти та атеїсти (Brietbart, 2015). “Гностики” переконані, що є розумні підстави для прийняття віри або невіри в Бога. “Нові атеїсти”, з огляду на цю типологію, є “гностичними” атеїстами, бо розглядають існування Бога як наукову гіпотезу, яка може бути доведена чи спростована. Те саме стосується А. Ренд з її “об’єктивізмом” — вона вважала, що вірити в Бога нераціонально. До агностичного атеїзму був близьким С. Дж. Гулд — американський палеонтолог та біолог-еволюціоніст. Він вважав, що сфери науки (факти) та релігії (мораль та кінцевий смисл життя) не перетинаються, залишаючись при цьому невіруючим. Агностичні теїсти — це, зокрема, К. Ясперс з його твердженням “Доведений Бог не є Бог”. Красномовною є сама назва книги С. Франка “Неосяжне”. Для російського релігійного філософа існування Бога є радше не більш, а менш ймовірним, якщо дотримуватися буденної логіки. Прикладом гностичного теїзму є різноманітні західні креаціоністи. Для них, як і для “нових атеїстів”, існування Бога є гіпотезою — з тією різницею, що вони переконані в її істинності.

Таку модель, яка розводить віру та знання, навряд чи прийняв би Б. Рассел, який писав буквально наступне: “Атеїст, як і християнин, вважає, що він може [англ. “can”, курсив Бертрана Рассела] знати, чи є Бог, чи ні. Християнин вважає, що може знати, що Бог є, атеїст — що може знати, що Бога немає” (Russel, 2009, с. 557).

Отже, маємо два підходи — в обох агностицизм передбачає незнання та навіть неможливість знання про існування Бога, але у першому варіанті ця позиція проміжна між релігійною вірою та атеїзмом, в другому вона формує окремий вимір. Це, в свою чергу, уможливлює існування “гностичних” та агностичних теїстів та атеїстів.

Подекуди, агностицизм визнається морально слабкою позицією як вірянами, так і атеїстами, причому не стільки з епістемологічної, скільки з моральної точку зору. Критики агностицизму стверджують, що треба мати мужність і прийняти рішення про існування чи неіснування Бога, “поставити своє життя” на той чи інший варіант, якщо користуватися метафорою Б. Паскаля з його “парі”. Особисто мені видається, що у людини немає жодного морального обов’язку грати у цю гру, і вибір агностицизму є не менш і не більш легітимним, ніж будь-який інший.

 

Джерела

Докинз Р. (2008) Бог как иллюзия. Пер. с англ. Н. Смелковой. М.: Издательство Колибри.

Секст Эмпирик. Сочинения двух томах. Общ. ред. А. Ф. Лосева. Пер. древнегреч. Т. 2. М., “Мысль”, 1976.

Brietbart P. (2015). Atheist, Gnostic, Theist, Agnostic

Draper P. (2017). Atheism and Agnosticism. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Fall 2017 Edition), Edward N. Zalta (ed.).

Huxley T. G. (1884). Agnosticism: A Symposium, The Agnostic Annual, Charles Watts (ed.), pp. 5–6. 

Rowe W. L. (1998). Agnosticism. In Edward Craig. Routledge Encyclopedia of Philosophy. Taylor & Francis.

Russell B. (March 2, 2009). What Is an agnostic? In The Basic Writings of Bertrand Russell. Routledge.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.