Щепанський Віталій. Скелет Шамана

Споглядання власного скелету – унікальна й цікава психофізична практика шаманів північних широт нашої планети. У ескімоських шаманів ця техніка входить у психофізичний досвід того, хто проходить шаманську ініціацію. Детальний опис процесу подав ще Мірче Еліаде (1907-1986) у книзі “Шаманізм. Архаїчні техніки екстазу”, а він запозичив цей опис із щоденників полярника К. Расмуссена.

Процес споглядання власного скелету майбутнім шаманом зводиться до довготривалого стану концентрації та специфічної аскези, що передбачає властивість і здатність до високої стадії трансу та візуалізації. Шаман у своїх видіннях поступово знімає із себе самого шкіру, м’язи, виймає внутрішні органи, до тих пір, доки від  тіла не залишиться лише скелет. Під час цієї споглядальної операції він дає назву кожній частині тіла, яку відділяє від себе. Також він дає назви всім кісткам, використовуючи особливу священну шаманську мову. Так подає цю техніку візуалізації К. Расмуссен.

Звільняючись поступово від тілесного шару, шаман наближає тіло до субстанціональної основи, таким чином приєднує свій скелет до місця, де часу не існує, тобто до Вічності. За переказом Еліаде, саме такий зміст вкладається у процес ініціації ескімоських шаманів. Цей процес у них називається отриманням світла “кауманек”. Кауманек – це містична властивість, яку вчитель передає учню від духа Місяця. Учень може досягнути її безпосередньо – за допомогою духів померлих, матері Карібу або полярних ведмедів. Хоча варто враховувати, що цей процес описує особистісне переживання; неофіт знає, що ці міфічні істоти є тільки джерелами, від котрих він, за відповідної підготовки, може очікувати одкровення. Таке розуміння світла кауманек подає М. Еліаде.

Перед тим, як набути одного або декількох духів-помічників, які стають новими містичними органами кожного шамана, ескімоський неофіт повинен успішно пройти багато ініціаційних випробувань. Цей досвід вимагає довготривалих зусиль, фізичної аскези і розумової концентрації, мета яких – отримання властивості бачити себе як скелета: “Жоден шаман не може пояснити, як і чому, тим не менше, він може, за допомогою сили, котру його думка отримує від надприродного, звільнити своє тіло від м’яса і крові, так, щоб залишився лише кістяк. При цьому він повинен назвати всі частини свого тіла, правильно назвати кожну кістку, використовуючи незвичну людську мову, а саме священну мову шаманів, якої він навчився від свого вчителя. Споглядаючи себе оголеним і повністю позбавленим власної смертної плоті та крові, неофіт сам посвячує себе – так само священною мовою шаманів – великій праці через ту частину власного тіла, котрій приписано довготривале протистояння сонцю, вітру та часу”, – зазначає Еліаде.

Це важлива медитаційна вправа, яка рівноцінна посвяті (оскільки отримання духів-помічників тісно переплітається із успіхом самої посвяти), нагадує сни сибірських шаманів, з тією лише різницею, що доведення до стану скелету виконується предками-шаманами або іншими міфічними істотами, тоді як у ескімосів йдеться про ментальний процес, що здійснюється шляхом аскези і особистісних зусиль та концентрації. В обох випадках основними елементами такого містичного споглядання є звільнення від плоті, а також надання нових імен кісткам. Ескімоський шаман досягає цього бачення після довгої та тривалої підготовки. Сибірські шамани в більшості випадків пасивно споглядають розчленування власного тіла міфічними істотами.

Є.Торчинов у праці “Релігії світу. Досвід позамежного. Трансперсональні стани і психотехніки” зауважує, що “подібного роду психотехнічні прийоми трапляються й у високорозвинутих релігіях, в буддизмі та в християнстві”.

Ініціація у сибірському шаманізмі передбачає споглядання смерті, розчленування тіла майбутнього шамана за участі інших духовних сутностей (духів, демонів, попередників шаманів). Тут переживання себе як скелета передбачається як наслідок довготривалої практики аскетизму і психотехнічних споглядальних практик. Хоча в сибірському і в ескімоському випадку зведення майбутнім шаманом себе до стану голого скелета означає вихід за межі змінної матеріальної основи в область сакрального, що також може мати матеріальну природу.

Варто згадати ще декілька міфологічних сюжетів, що підтверджують важливість скелета в його субстанціональній основі життя. Історії, що побутують серед племен Сибіру, проголошують цікаву традицію: після вдалого полювання на ведмедя його скелет, головне череп, скласти на місце де він був убитий і розділений. Мисливці вірили, що наступної весни ведмідь зможе відродитися із кісток. У давніх скандинавів існувала легенда про вепра Сехримніра, якого готував кухар Андхрімнір у Вальгаллі для ендхеріїв, але після кожного бенкету вепр оживав із кісток, для того щоб його могли приготувати для наступного бенкету. Давня Греція зберегла пов’язану із воскресінням людини і її кісткою історію:  сюжет про царя Тантала та його муки – точніше, про те, як він їх отримав, убивши власного сина і подавши для бенкету богів страви із його тіла. Жителі Олімпу відразу зрозуміли задум і оживили юнака, але він позбавився лопатки, яку з’їла Деметра, що була розбита горем через Персефону. Тут кістка тварини (також людини), на думку Еліаде, символізує Всезагальне Життя в безперервному відтворенні, саме тому кістка має у собі (теоретично) все, що належить до минулого та майбутнього в житті живих істот. Тому кістка являє собою підґрунтя життя.

Шаманська практика трансформує скелет у символ джерела будь-якого тваринного і людського життя. Тобто субстанціональну основу існування вічної, непорушної реальності, яка з’єднана із областю сакрального і не підлягає тлінню і змінам, які відбуваються у світі плоті та крові. Як зазначає Еліаде: “звести себе до скелету – це наче по-новому увійти в лоно первісної природи і пережити повне оновлення, осягнути таємницю відродження, що відбувається у природі”.

Фактично, архаїчна релігійність мислить скелет людини або тварини як межову реальність між життям і смертю. Зберігаючи в своїй субстанції ознаки сакрального, що знаходиться поза часом, і перебуваючи у світі тлінності, скелет може містити в собі інформацію про долю тварини, людини і потенцію для її відродження/переродження. Відповідно, знаючи правильну медитативну техніку, шаман може видозмінити свій психофізичний стан і пережити нове народження лише завдяки власним зусиллям без допомоги духовних істот.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.