Смерть в Індійському океані: Христос, оргії і тубільці ХХІ ст.

0
204

Смерть в Індійському океані: Христос, оргії і тубільці ХХІ ст.

Кілька днів тому у стрічці промайнула цікава і водночас трагічна новина: тубільці в Індійському океані вбили американського місіонера Джона Чау, котрий прибув до них попроповідувати християнство. Таку інформацію 21 листопада 2018 р. повідомила місцева поліція. Це не перша жертва ХХІ ст., що загинула від стріл на цьому острові. Про войовниче плем’я майже нічого невідомо. Вважається, що мешканці найпівнічнішого з Сентінельських островів є одним небагатьох народів на нашій планеті, який цілковито уникає впливу сучасної цивілізації. Сентінельці не єдині тубільці Андаманських і Нікобарських островів, які не хочуть йти на контакт з іншими людьми. Згадаємо, наприклад, народ Джарава, що також населяє частину цих островів. Всі вони відносяться до автралоїдної раси і є носіями унікальних мов та культур. На сьогодні чисельність Сентінельців коливається від 100 до 300 осіб. На жаль, точну їхню чисельність встановити неможливо, оскільки після цунамі в Індійському океані 2004 р. померло багато людей. Така ж сама доля і у народу Джарава, котрих нараховують близько 300 осіб.

Звісно, говорити про цілковиту неконтактність цих народів неможливо. Починаючи від колоніальних кампаній на Андаманські і Нікобарські острови, які належали у свій час шведам, а потім британцям, до антропологічних експедицій ХХ ст., з ними час від часу встановлювався контакт. Починаючи з 1967 р., індійська влада в місті Порт-Блер робила обмежені спроби встановлення контакту з сентінельцями під заступництвом директора організації «Tribal Welfare» та індійського професора антрополога Т. Н. Пандіти. Такі «Експедиції по встановленню контакту» складалися із серій планових візитів, під час яких на березі залишалися «подарунки», наприклад, кокосові горіхи. Це робилося для того, щоб знизити ворожість сентінельців до чужинців. У якийсь момент дослідникам здалося, що вони досягли певного успіху, проте програма була згорнута до кінця 1990-х р. після ряду зіткнень, що призвели до смертельних наслідків із аналогічною програмою встановлення контактів з народом Джарава, які проживають на островах Південний Андаман і Середній Андаман. Важливу роль тут зіграло і побоювання занести на острів різні хвороби. Вважається, що ці племена досі знаходяться на рівні кам’яного віку і не вміють видобувати вогонь. Будинки будують із гілок та пальмового листя. Із металом вони познайомилися через затонулі судна, які викинуло біля берегів їхнього острову. Звідки вони перенесли собі багато предметів.

Сентінельці пливуть на човні (Фото 2006 р. Dinodia Photos/Alamy/Vida Press)

Один із учасників цієї експедиції записав про сентінельців наступне: «Досить багато тубільців острову склали свою зброю і жестами почали просити кинути їм рибу. Жінки повиходили з тіні, щоб подивитися на нашу поведінку. Кілька чоловіків підійшли і підняли вгору рибу. Вони здавалися задоволеними, але ми не відмітили пом’якшення у їхньому ворожому настрої. Всі вони почали викрикувати незрозумілі для нас слова. Ми стали кричати у відповідь і показувати жестами, що ми всього лише хочемо з ними подружитися. Напруженість не послабилася. У цей момент відбулася дивна річ. Одна з жінок підійшла до воїна чоловіка і сіла з ним на пісок у пристрасних обіймах. Цей акт повторили і інші жінки, кожна зі своїм чоловіком, а потім це стало виглядати як якийсь груповий сексуальний акт. Таким чином войовничо налаштована група зменшилася. Це тривало досить довго, а потім раптом темп цього скаженого ритуалу зменшився і люди почали повертатися у тінь джунглів. Однак деякі воїни все ще залишалися насторожі. Ми підійшли впритул до берега і кинули ще трохи риби, яку одразу підібрала молодь. Було далеко за полудень, і ми стали повертатися на судно». (N. Weber, «The Andamanese» 1972). Цілком ймовірно, що тубільці сприйняли «прибульців», як ознаку кінця світу. Саме це могло спровокувати подібну поведінку сентінельців. (Див. М. Еліаде «Очерки сравнительного религиоведения» § 137 або «Оккультизм, колдовство и моды в культуре: Ритуальные оргии и ностальгия по «началу мира»).

На сьогодні нараховують близько сотні етносів, які залишаються ізольованими від сучасної цивілізації. Деякі з них навмисно охороняються місцевою владою, а деякі самі не хочуть вступати в контакт з «прибульцями». Можна назвати декілька країн, де проживають неконтактні народи, наприклад: Індія, В’єтнам, Папуа-Нова Гвінея (тут таких нараховується найбільше, близько 44 народів), Малайзія, Бразилія, Еквадор, Перу, Колумбія, Венесуела, Французька Гвіана, Парагвай. Деякі дослідники зараховують сюди також ряд африканських племен, але всі вони не проявляли ворожості до благ цивілізації, і активно їх використовують у своєму повсякденному житті. Загалом найбільше таких етносів сконцентровано в межах Амазонії, що у Південній Америці. Французький антрополог Клод Леві-Стросс у своїй книзі «Печальні тропіки» на період середини ХХ ст. зазначав, що бразильська влада не знає точної кількості племен, які проживають в джунглях їхньої країни. Ця ситуація на початок ХХ ст. дещо змінилася у кращу сторону, але все ж точна кількість людей, які фіксуються в науковій літературі як «неконтактні племена» нам невідома. Можливі підрахунки коливаються між цифрами у 10-30 тисяч осіб по всьому світу.

Чорним кольором на карті позначено ареал проживання «неконтактних народів»

Повертаючись до історії вбитого місіонера, варто зазначити, що у ній не все так однозначно. Зі щоденника загиблого, який вже опублікований в інтернеті, стає зрозуміло, що це була його особиста ініціатива, а не спланована місія. Це була людина, котра, зі щирою наївністю і вірою в Христа, вирушила підкорювати серця тубільців. Він не знав, що така подорож може бути фатальною для цілого народу. Звичайний вірус простуди чи грипу має силу знищити більше сотні осіб, у яких немає природнього імунітету від найпростіших хвороб. Тому виникає питання, наскільки компетентними є спеціалісти університету «Орала Робертса» в штаті Оклахома (США), де Джон Чау вивчав місіонерську діяльність.

Із записів Джона Чау стає зрозуміло, що при першому контакті частина аборигенів поставилася до нього доброзичливо, але решта повелася дуже агресивно. Він написав, що в нього випустили стрілу з лука і вона потрапила в Біблію. Американець повернувся на човен до рибалок, які чекали його в морі на безпечній відстані. Він віддав свій щоденник супутникам і вирушив назад на острів. Через деякий час рибаки спостерігали, як тіло Джона Чау закопують на березі острову. Тіло так і не забрали, а рибалок посадили до в’язниці через порушення заборони наближатися до острова.

Такі події не є чимось новим в історії людства. Таких авантюристів або дослідників не рятує ні віра в Бога, ні гроші, ні хороше спорядження дослідників. Показовою є подія, що трапилася із нащадком американського мільярдера, антропологом Майклом Рокфеллером. Його вбили і з’їли папуаси-асмати. Трагедія трапилася у 1961 р. і викликала багато шуму в пресі, власне як і сьогодні ситуація зі смертю Джоном Чау. Родинна останнього спокійно сприйняла трагічну звістку, а їхня церква відхрестилася від вчинку, щоб не спричиняти міжнародного скандалу. Хоча деякі радикально налаштовані групи християн вимагають покарання сентінельців через примусове масове хрещення (ред. – цікаво, як вони це уявляють – використати досвід «коврових хрещень» з вертольотів, як це роблять в РПЦ?).

Загалом місіонер порушив діючі закони Індії та правило антропології про перший контакт із тубільцями, який має розпочинатися через обмін «подарунками» у вигляді місцевих продуктів (наприклад: кокосів, рису, риби тощо). Однак мрія багатьох християн стати першими, хто відкриє шлях до Христа серед невіруючого населення, диких і неосвічених тубільців жива і досі. А потім на цьому острові буде стояти їхній пам’ятник. Таку історію і подібну ситуацію можна побачити і на о. Делфт, що входить до складу острівної держави Шрі-Ланка.

Пам’ятник духівнику тубільців на о. Делфт (о. Шрі Ланка), францисканцю Хав’єру С. Тханіму (Фото з архіву автора)

Однак, після того як звідти виїхали колонізатори їх церкви занепали, як і сама релігія. Сьогодні вони виглядають покинуто і без жодної надії на відродження.

Покинута церква на о. Делфт (о. Шрі Ланка) (Фото з архіву автора)
Делфтська церква всередині (фото з архіву автора)

Деякі місії готуються сотнями місіонерів. Потім вони йдуть в джунглі для того, щоб здійснити проповідь. Через засилля таких місіонерів та несанкціонованих лісорубів, наприклад у Бразилії, почали формуватися озброєні групи місцевих індіанських племен, які захищають своїх далеких родичів, до котрих ще не дійшла цивілізація. Оскільки діяльність таких «місіонерів» відкриває шлях не лише для Біблії, освіти, медицини, але також і для хвороб, наркотиків і залежності від різного роду матеріалів і техніки, страждань від місцевого деревообробного бізнесу. Деякі з таких племен Амазонії та Папуа Нової Гвінеї знають вплив цивілізації на власному досвіді, коли вимирали окремі селища або народи. Також, у цьому контексті, тривожним сигналом для племен Амазонії стали цьогорічні заяви про масові вирубки лісу та знищення цивілізації «диких» племен, що пролунали від нового президента Бразилії.

У такій ситуації нам лише залишається поспівчувати цим маленьким народам, яким вдалося уникнути безжального жорна цивілізації, мультикультуризації та християнізації. Сподіваюсь, що їх усіх просто залишать у спокої, а місцева влада перетворить невеличкі клаптики землі на заповідники і буде ретельніше охороняти свою територію.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.