Таємний код «Віруючого»

1
600

5 березня 2017 року на каналі CNN стартувало шоу «Віруючий» (Beliver), яке веде релігієзнавець Реза Аслан. Протягом шістьох епізодів Реза Аслан знайомив американських глядачів з різними релігіями: індійські Агхорі, апокаліптичний рух на Гаваях, вуду в Гаїті, Саєнтологи в Штатах, церква Санта Муерте в Мехіко та єврейські громади в Ізраїлі.  Сам Реза Аслан порівнює «Віруючого» з культовим шоу Parts Unknown Антуана Бурдена, який їздить по віддалених куточках світу та розповідає про їжу та життя пересічних людей, тільки Реза намагається зробити те саме з релігіями. Він занурюється у релігії та намагається їх зрозуміти зсередини. Для тих, хто знайомий з Ван дер Леувом та іншими феноменологами це старі новини. Але для широкого загалу це дійсно непересічне шоу.

Реза Аслан дивиться у камеру. У нього гарне східне обличчя, тверезий сфокусований погляд. Втім, коли твоє чоло перемазане прахом померлих, а сам ти пливеш стоячи на кормі роздовбаного човна по Гангу, то щось романтичне в тобі таки з’являється. Все ж Аслан справляє враження прагматика, який знає, що тут відбувається. Я дивлюсь на нього і сподіваюсь, що я виглядаю так само круто в своїх мандрах по світу. Аслан ставить розумні питання, дає чіткі пояснення, а коли поруч нікого немає, він ставить питання, які могли б поставити глядачі, часто дуже зверхні та непрофесійні, типу «Він що, взагалі з глузду з’їхав?» чи «Що це в біса таке?». Глядачі підтримують його з диванів. А потім Реза виконує дуже цікавий трюк: підкоривши глядача своїм трохи ворожим ставленням до незрозумілої їм релігії, він починає спілкуватись більш відверто з вірянами, розповідає про свої враження та емоції від спілкування і приходить до висновку (разом з глядачем, сподіваюсь) що ця секта не така вже і секта, що нічого страшного в них немає, що в цілому приємні люди, такі ж як і глядач. Він неначе вчить глядачів ставитися помірковано до незвичного, бути уважнішим до інших, вчить емпатії та  толерантності. І я аплодую йому. Це неперевершене шоу і такі шоу потрібні людям. З них можна дізнатись про різні релігії і зрозуміти, що ті, хто практикує ці релігії такі ж люди, що всі ми трошки схожі. А коли я завершую свої аплодисменти, я дістаю свою биту невдоволеного релігієзнавця і починаю трощити його підхід до зображення релігії, поки є сили.

Ще під час перегляду епізоду «Віруючого», скрізь сльози вдячності за популяризацію нашої науки, я починаю думати як би я розповіла про ті чи інші явища, сварю його за відсутність будь якої класифікації, інформації про походження релігії та надмірне загравання з неосвіченими глядачами.

Найбільшим питанням є його “ніби занурення” у релігію. Реза приходить до саєнтологів та пробує пройти одітінг. Виходить після сеансу та каже, що йому стало краще. Буквально занурення означає пірнання з головою кудись, а один сеанс одітінгу – це так, намочити п’ятки в океані. Він “пробує” кожну з релігій, отримує якісь враження, але вони можуть і будуть суттєво відрізнятись, якщо виконати той самий ритуал сто, тисячу разів. Казати про занурення тут не доводиться. Антропологи живуть роками разом зі своїми піддослідними, але все одно залишається можливість, що вони неправильно розуміють те, що відбувається навколо. Як за один день зйомок можна кудись зануритись?

В одному зі своїх численних інтерв’ю Аслан каже, що після кожного з епізодів хто-небудь обов’язково був розлюченим, маючи на увазі вірян. Найстабільніша група невдоволених його роботою – релігієзнавці. Саме від своїх колег Реза отримав дуже сувору критику за популізм, за спрощення, за розкручування стереотипів щодо віруючих людей. Його фразу про те, що вивчаючи різні релігії він зрозумів, що всі релігії говорять одне й те ж, наводять чи не в кожній критичній статті. Але, слухайте, це ж просто привіт нам з минулого. Чи не так починалось релігієзнавство 150 років тому? Якісь теологи та філологи хотіли щось зрозуміти про екзотичні релігії, їхали на краї світу, жили разом з місцевими, вивчали їх мову, ходили з ними до їхніх храмів, семантизувалися всіма доступними їм способами. І за декілька років видавали компаративістичні дослідження, які через спрощення, через аісторизм, через особисті вподобання, замасковані під інтроспекцію та емпатію ставали хітами в Європі. І з цього зародилося релігієзнавство. Може «Віруючий» стане «Священним» для широкого загалу?

Замість того, щоб вирішувати на чию сторону стати: противників або прихильників Аслана, я хочу зауважити, що в Україні тоді ж, у березні цього року, на каналі “1+1” вийшла передача з отцем Геогргієм Коваленко «Таємний код віри». Теми «Таємного коду віри» значно простіші – хрещення Києва, місце жінки в релігіях, сакральні тексти тощо. Отець теж чудово виглядає і вміє працювати з камерою, він ходить по Києву у вишуканому пальто та ставить банальні питання переляканим науковим співробітникам музеїв та дослідницьких інститутів. Він теж грає на аудиторію, але чомусь вважає, що його аудиторія – дошкільнята, які не мають жодного уявлення про релігію. Мені шкода, що часто він має рацію, але може час підвищувати планку та починати розмовляти з українцями як із дорослими людьми?

Уявилося навіть таке суворе порівняння

Я була би дуже рада сперечатись про коректність Рези Аслана, про його підходи до вивчення релігій та його презентації релігій широкому загалу. Натомість у нас найбільшим успіхом вважається запрошення в якості експерта на битву екстрасенсів. І ми продовжуємо мати справу з журналістами-імбецилами, які не можуть поставити нормальні питання і здатні писати лише дурнуваті заголовки, щоб привернути увагу людей. А найбільш релігієзнавчу передачу на нашому телебаченні веде богослов. Пора перестати бути об’єктом телебачення, вже час самим встановлювати свої правила. І як тільки ми зможемо це зробити, тоді обговоримо як себе поводити з глядачами та що їм розповідати.

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.