Трохи когнітивного релігієзнавства. Теорії релігії

11
228
Гілка на березі річки уважно вдивляється у твою душу. Її очі – очі духів, рот – паща демонів. (photo credit: religiousstudiesproject.com)

У попередній частині ми підійшли до поглядів першого когнітивного релігієзнавця Стюарта Ґатрі.

Ґрунтуючись на даних еволюційної і дитячої психології Ґатрі вважає, що в процесі пізнання людина використовує певні засоби, моделі для пояснення довкілля. Це потрібно для виживання. На початковій стадії розвитку свідомості ці моделі найпростіші. Однак вони є і найбільш «економічними». Тобто такими, що потребують якомога менше розумових зусиль. Це цілком природно, адже організм людини завжди намагається витрачати менше енергії для вирішення певних завдань. Якби цієї установки на збереження енергії не було, ми як біологічний вид не витримали б природного відбору.

Такою простою й водночас «економічною» моделлю пояснення є людиноподібна (human-like) метафора, тобто антропоморфізм. Сам Ґатрі так і визначає цей антропоморфізм – «це інтерпретація не-людських і не-персональних явищ у термінах людських і персональних характеристик». Ця модель пояснення світу, по аналогії з самим собою, є першою спробою пізнання довкілля первісною людиною. Деякі антропологи намагаючись пояснити цей феномен, вказують на те, що для первісної людини в цьому світі невідоме все, крім самої себе. І тому вона переносить на невідоме модель пояснення вже відомого, тобто самої себе. Так і з’являється схильність бачити у всіх об`єктах навколишнього світу людиноподібні речі.

Знову ж таки Ґатрі вважає, що здатність «бачити обличчя в хмарах» існує не просто так. На його думку, спочатку примітивній людині було «вигідніше» сприйняти кущ замість тварини, ніж допустити помилки, яка може коштувати життя. Це обумовлено тим, що в процесі еволюції в нашому мисленні сформувався механізм, спрямований на пошук людини чи іншої живої істоти навіть там де їх немає. А відтак антропоморфізм виникає неминуче в якості побічного продукту розвитку, як помилкове спрацьовування нашого механізму сканування невідомого світу на пошук найважливіших для нас об’єктів. Ґатрі робить висновок, що людина підсвідомо натренована на пошук агентів завдяки різноманітності чуттєвого сприйняття (varied perceptual sensitivities) і концептуальній основі, яку в когнітивній науці (cognitive science) прийнято називати «Theory of Mind» (ТоМ).

Усталеного перекладу українською цього терміну поки що не існує. Це не «теорія свідомості», оскільки під цим концептом розуміється «здатність приписувати ментальні стани, такі як: вірування, бажання, емоції, спогади і сприйняття інших людей і розуміння того, як ці ментальні стани формуються і мотивують дії іншої людини». Тобто, коли ми прогнозуємо поведінку іншої живої істоти, та намагаємось уявити її можливі емоції та переживання, то це завдання саме «Theory of Mind». Можна було би назвати цей механізм «теорія розуму [іншого]», «модель [іншого] психічного» або «модель [сприйняття] психіки», але для зручності ми будемо використовувати абревіатуру ТоМ.

Гатрі, як когнітивіст, розглядає релігію як певну систему, що складається з уявлень і дій та намагається пояснювати і контролювати світ людини. З таких позицій функціонування антропоморфізму як пошук потенційних агентів і виконувані на основі цього пошуку помилкові спрацьовування, нагадує логіку відомого парі Паскаля. У ньому йдеться про те, що вигідніше вірити в існування Бога, оскільки помилившись людина нічого, не втрачає, і якщо Бог є, а вона в нього вірила, то з більшою ймовірнісю потрапить до раю. Хоча тут Паскаль і маніпулює в цілях захисту віри, оскільки не кожнен, хто вірить в Бога наслідує рай, якщо вірити Біблії. А якщо людина не вірить у Бога, а Він все ж таки існує, вона втрачає все, на що ставила, і вже не потрапить до раю. Хоча й тут присутня маніпуляція, оскільки з Біблії достеменно відомо, що тих, хто не прийняв Христа, судитимуть по моральному закону, а отже в них є можливість отримати «вічне блаженство».

Так ось Паскаль доходить висновку, що в будь-якому випадку вигідніше вірити в Бога. Однак якщо у Паскаля рушійною силою віри є прагматизм, тобто перевага надається тому теоретичному конструкту, практична реалізація якого найбільш вигідна, то у Ґатрі антропоморфізм розвивається через помилкове спрацьовування, тобто по суті, є помилкою. Слідуючи цій логіці, і релігія як феномен, що цілком базується на антропоморфізмі, буде помилкою.

Звичайно, такі висновки не сподобалися когнітивному психологу, а в душі відданому протестанту, Джастінові Барретту,  — саме він став одним з основних критиків теорії Ґатрі.

Працюючи над вивченням цієї проблеми, Барретт зробив ряд експериментальних досліджень, в яких не підтвердилася роль антропоморфізму в формуванні релігійних уявлень. Він разом з Френком Кейлом провів серію експериментів серед студентів різних спеціальностей, зокрема і студентів-богословів. Дослідники прийшли до висновку, що в свідомості людини є два рівня сприйняття божеств або інших релігійних істот. Перший рівень є базовим: йому характерні прості уявлення про Бога. Тобто він може гніватись, ображатись, заздрити. Виконує дії в певній послідовності, не може робити все одночасно. Семінаристів в експериментах просили описати Бога і вони давали визначення близькі до церковного катехізису. Однак їм розповіли історію, у якій дівчинка переходила через залізничну колію і її нога застрягла між колій. Дитина почала молити Господа про порятунок, а він в той час виконував прохання хлопця з іншого континенту. Семінаристів запитали як вчинить Бог у цій ситуації. І майже всі з них відповіли – спочатку допоможе хлопцеві, а потів врятує дівчину. Вони в цьому поясненні розглядали Бога людино-подібно. Він в очах студентів не міг одночасно виконувати свої функції, а значить не відповідав тим характеристикам, якими ці ж студенти попередньо його описували.

Другий рівень є «теологічним», тобто він відображає у свідомості людини уявлення, отримані за допомогою «навчання» релігії або рефлексії на цю тематику. Це високі та складні уявлення які можуть заходити у глухий кут логіки. Як відомий приклад з історії розвитку богослів’я:  згідно догматики в Божества є така властивість, як всемогутність. Якщо Він все може, то значить і може створити камінь, який сам підняти не зможе. Якщо зможе – значить не всемогутній, бо підняти не зможе. Не створить – теж не всемогутній. Це ілюстрація того, що на цьому рівні людина сприймає Бога відповідно до догми, навіть якщо ця догма позалогічною. В церкві це пояснюють тим, що Бог над логікою та не описується мовою людського мислення.

І якщо Ґатрі вважав, що з розвитком як окремої людини так і всього людства такі прості людино-подібні моделі пояснення відпадуть, то Барретт вважає інакше. Він наголошує, що різниця в моделі пояснення залежить не тільки від віку, але й від умов, в яких людина знаходиться. Якщо вона вирішує завдання безпосередньо, як от пряме завдання студентам описати Бога, то антропоморфна модель пояснення може і не застосовуватися. Коли ж розум перевантажений і має вирішувати ще якісь завдання, в умовах економії біологічних ресурсів організм людини може включати простішу модель пояснення. Що і ставалося, коли семінаристам розповідали історію про дівчинку і опосередковано «діставали» з розповіді їхні підсвідомі уявлення про Божество.

Цим не вичерпується критика Барреттом концепції антропоморфізму. В низці психологічних експериментів з дітьми підтвердилося одне з двох основних положень концепції розвитку у дитини уявлень про Бога, яку розробив швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980). Його концепція базується на двох спостереженнях: по-перше, діти до семи років вірять в те, що всі об’єкти природи, як і сама природа, були створені людьми (т.зв. «дитячий артифіціалізм»); по-друге, діти до семи років вірять, що їхні батьки та інші дорослі всемогутні і всезнаючі. Барретт підтвердив друге твердження, з поправкою, що у всемогутність та всезнання дорослих вірять діти 2-3 років, а 5-ти річні діти вже допускають можливість помилки в судженнях дорослих.

Застосовуючи останнє положення концепції Піаже до теорії антропоморфізму, виходить, що діти у віці 2-3 років, сприймаючи Бога як дорослого і наділяючи його характеристиками всезнання і всемогутності, повинні у 5 років допускати, що Бог може помилятися, за аналогією з тим, як діти до цього віку допускають, що дорослі можуть помилятися. Однак цього не відбувається. Барретт показав, що і 2-3-х літні і 5-ти річні діти не відмовляють Богові в правильному рішенні. Однак слід зазначити, що критикуючи теорію Ґатрі, Барретт не заперечує схильності людини до антропоморфізації, він лише підкреслює, що роль антропоморфізму у виникненні релігійних вірувань занадто перебільшена. Барретт вводить поняття Механізму виявлення гіперактивної дії, (Hyperactive Agency Detection Device, HADD). Він вважає, що цей механізм нашої психіки виник у процесі еволюції.

Він покликаний сканувати довкілля в пошуку свідомих агентів: людей чи тварин, для того, щоб, на випадок небезпеки, організм мав можливість відреагувати та захистити себе або втекти. Для ще більшої безпеки цей механізм перетворився зі “звичайного” до надактивного і став “бачити” людиноподібні істоти навіть там де їх немає. — Краще вчасно помітити хижака та встигнути відреагувати ніж стати його здобиччю.

Виходить, що механізм виник для виживання, а отже є адаптацією, а не побічним продуктом еволюційного розвитку, викликаним помилкою. Тому релігійні вірування, породжувані, але не повністю обумовлені діяльністю HADD, стають природними і логічно, що вони виникли.

Однак, на думку Барретта, лише діяльності HADD для виникнення релігійних вірувань замало, адже є багато істот, яких людина не вшановує. Так, наприклад Зубна фея чи Міккі Маус не мають адептів, на відміну від Ісуса, Мухамада чи Ягве.

Розмірковуючи над цією дилемою Барретт пропонує 5 характеристик успішності для Божества.

Успішні релігійні агенти мають включати наступні 5 пунктів:

  1. Бути інтенціональними. Тобто мати «свідомість», щоби діяти.
  2. Агент мусить володіти стратегічною інформацією, щоб бути важливим. Зубна Фея чи Міккі Маус не знають всіх думок і вчинків людини, тому й не має вигоди їм поклонятися.
  3. Повинен мати можливість діяти в усьому світі. Успішним буде той, хто не обмежений географічними кордонами.
  4. Повинен мотивувати людей до поведінки, яка зміцнює їх віру. Бути до певної міри антропоморфним і «змушувати» людей вести себе у певний спосіб.
  5. Бути мінімально контрінтуїтивними.

Останнє положення очевидно викликає питання. Що ж це таке, та чому це важливо – читайте в нашій наступній статті.

Частина 1. Трохи когнітивного релігієзнавства. Вступ

Частина 3. Трохи когнітивного релігієзнавства. Контрінтуїтивність

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.