Українські «Травники» та їхні ентеогени

4
205
Обкладинка першої природничої енциклопедії “Сад Здоров’я” (Hortus Sanitatis). 1485 р. Цей текст став основою для численних травників Європи. Картинка wikipedia.org

У другій половині ХХ ст. виникає новий напрям науки – етноботаніка. Один з його найвідоміших представників, Теренс Маккенна, автор «Їжа Богів: пошук споконвічного дерева пізнання» (1992) спробував викласти історію всіх ентеогенів та продемонструвати їхній зв’язок з архаїчними та пізнішими релігіями. Слідами Маккени кинулися хіппі, сьогодні набирає обертів ентеогенний туризм (цікаво як його класифікувати – підвид релігійного туризму\паломництва?), один з останніх трендів – подорожі в Амазонію, щоб познайомитися з містичною шаманською аяхуаскою.

В Україні мало хто цікавиться історією етноботаніки: немає майже нічого, а те, що є, – надто оглядове. Тому це перспективне поле для науковців, тим паче, що на Заході в останнє десятиліття дослідження царини значно розширилися.

Починаючи з XVI ст. в Україні з’являються перші «травники». Це були книги фармацевтичного змісту, що відзначалися енциклопедичним характером. Вони називалися по-різному: «зільники», «травники», «врачебники». Напевно найдавніша їхня назва – «зільник». Тут варто зазначити, що слово «зілля» у Середні віки та ранньомодерний час було багатозначним. Воно обіймало різні форми лікувальних препаратів: цілющі трави, настоянки, ртуті, сірку, мазі, тощо. У той час  на наших землях спеціальних навчальних закладів, де вивчали б медицину не існувало, і поява травників стала прогресом у лікувальній справі. Винятками цього могли бути хіба що приватні ініціативи ченців у різних монастирях. Тому саме травники були чи не єдиним джерелом із лікарських знань. Ці рукописи містили в собі всю доступну інформацію про лікарські властивості та засоби застосування різних трав та інших природніх речовин.

Таких текстів існувало багато і до нас дійшло достатньо для аналізу.

Найвідоміші можна перерахувати:

  • з другої половини XVII ст. «Лечебникъ, сиричъ Книга докторская»?;
  • з першої третини XVIII ст.; місячник (помісячні передбачення, лікарські поради), доданий до Літопису келійного Д. Ростовського (Туптала);
  • із середини XVIII ст. – опис ліків, лікарських рослин та ін. під назвою «Фармакопеа, или Аптека, или Врачебныца»;
  • з останньої третини та кінця XVIII ст. – рукописний травник, лікарські та господарські поради, замовляння, лікарський порадник і травник із збірки Івана Сокальського 1781 р. та ін.

Їх можна знайти у книзі «Лікарські та господарські порадники XVIII ст.» за 1984 р. і це ще не повний список доступних рукописів.

Початок травників виправдано вести від праці «Hortus Sanitatis», відомої нам у перекладі «Пролодний сад здоров’я». Вперше цей об’ємний збірник опублікував у 1491 р. у Майнці Якоб Мейденбах. Його церковнослов’янський переклад було здійснено на замовлення митрополита Даниїла 1543 р. із нижньонімецького «Gaerde der Suntheit» та тричі опублікованого у м. Любек Стефаном Арндесом (1492, 1510, 1520 рр.).

У цій книзі описані цікаві методи використання рослин, наприклад, шавлії. За нею, за допомогою цієї трави можна було зробити так, що людині «здаватиметься, ніби будинок кишить зміями». На нашу думку, це перша згадка у тексті, що був написаний церковнослов’янською мовою, про використання ентеогенів. Далі цікавіше. У різних фрагментах травників починає з’являтися інформація про використання таких рослин як Datura stramonium (дурман звичайний), а також Hyoscyamus niger (блекота чорна), у пізніших текстах – Helleborus niger (чемерник). Із них тоді робили мазі. Як пише І. Куліану, в «Ерос і магія в епоху Відродження. 1484» (2017 р.), ці рослини використовувалися «відьмами і чаклунами» для своїх «магічних польотів». Вони натирали ними свої геніталії та частини тіла під пахвами, що призводило до швидкого ефекту галюцинацій, найчастіше ілюзії польоту та «візиту нелюдських істот із сексуальною метою» (С. 303-304). Тому під час видінь відчуття фрікції супроводжувалися відчуттям холоду. Звісно, у «класичному варіанті» відьми у нас зустрічалися рідко. Принаймні свідчень про польоти на шабаш і їхні зустрічі з Дияволом описували лише декілька з них. Про це та про багато подібного докладно розповідає у своєму дослідженні «Історія з відьмами» (2008 р.) українська дослідниця К.  Диса.

В історичній антропології широко відомим є факт масових уражень населення середньовічної і ранньомодерної Європи, пов’язаних із вживанням хлібних виробів виготовлених із муки, яка містила грибки Claviceps purpurea (ріжки пурпурові). І. Куліану наголошує, що найбільші ураження від нього траплялися в Іспанії та Речі Посполитій (С. 480). Лише у ХХ ст., а саме у 1938 р. швейцарський хімік Альберт Хофман синтезував LSD-25 із алкоїду пурпурових ріжків. Із цього можна зробити висновок, що хліб, який випікався в середні віки та ранньомодерний час із ураженої цим грибком житньої муки, дуже часто містив у собі галюциногени. Усвідомлення небезпеки, пов’язаної із споживанням такого хліба, призвело до того, що у Західній Європі його зазвичай скуповували і знищували уповноважені особи. І. П. Куліану пише, що так було в Нідерландах.

Звичайно, це лише дуже узагальнений нарис про галюциногенні рослини, що в минулому зустрічалися на наших землях. Цілком ймовірно, що їх було значно більше. Тут викладена лише спроба реконструювати психоделічний арсенал давнього українця з рукописних травників та деяких антропологічних досліджень. Зазначимо, що у жодному з них не згадуються психотропні властивості рослин сімейства Cаnnabis (конопля). Звісно, існували також гриби, які були здатні призводити до відповідних ефектів від їхнього вживання. Можливо, наші предки використовували псилоцибінові гриби і мухомори з певними цілями, але щодо цього у нас нині немає точних свідчень, або ж ми їх просто не виявили. На жаль, оскільки ніхто з українських земель середньовічної або ранньомодерної доби не залишив опису свого психоделічного досвіду, тому ми можемо лише припускати можливість вживання тоді псилоцибінових грибів та інших психотропних речовин.

Зрештою, етноботаніка, зокрема дослідження травників, а також інших джерел з історії застосування нашими предками ентеогенів, є одним із перспективних напрямів студій у царині історичної антропології.

Мандрагора. Сторінка з Hortus Sanitatis (1485). Зображення Cincinnati Museum Center.

 

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.

  • Vyacheslav Ageyyev

    У гуцулів та інших карпатян є культура вживання місцевих псилоцибінових грибів. Досить зафоловити Моха Перкалабу щоб узріти як там все цікавенно. Наскільки давня сія культура?

    • Vitalii Shchepanskyi

      З гуцулами все взагалі дуже цікаво. Не скажу точно наскільки давня, але думаєтсья мені, що це може бути ще до писемних часів. Є книга “Український шаманізм”, загалом так собі, але містить у собі багато практичного матеріалу: казок, легенд і т.д., що можуть натякати на вживання чогось гуцулами: http://nndiuvi.org.ua/images/book/shamanizm.pdf

  • Vyacheslav Ageyyev

    Іще питання, треба уточнити — досвідчені у всих цих ентеогенних справах люде, кажуть, що наш шалфей, він же шавлія, не дуже психоактивний. Хіпстери, які хочуть “проперитися” купують в спецмагазинах “шалфей віщунів”, він же salvia divinorum, родич нашої шавлії, але родом звідкись з гір Оахаки і з відповідною релігійною традицією вживання. Про який шалфей йшлося в травниках?

    • Vitalii Shchepanskyi

      Судячи з опису то Salvia nutans. У слов’ян відома як “бабка”.