Від християнства до язичництва і назад: комікс про життя князя Володимира

0
99

Вже післязавтра день святкування 1030-ї річниці хрещення Русі. План заходів передбачає молебень на Володимирській гірці та хресні ходи (у тому числі від таких екзотичних організацій як Церква Великої Качки). Мені ж на думку спало розповісти читачам про Володимира, князя Київського. Набридло? Не оригінально? А про КОМІКС про Володимира, князя Київського – достатньо оригінально:)?

Хрещення Русі визначають як одну з найважливіших подій у вітчизняній історії. Дата 988 р. є однією з обов’язкових для запам’ятовування школярами, хоча для істориків вона є дискусійною. Тим не менш, перехід давніх русичів від язичництва до християнства, що був здійснений Володимиром Великим, вважається подією вкрай важливою у культурному та політичному сенсах. Тому не слід дивуватися, що князю Володимиру Великому присвячений окремий графічний роман.

Сам комікс розповідає про життя рівноапостольного князя Красне Сонечко з часів дитинства до прийняття християнства. У центрі уваги сюжету, звісно, вагання Володимира між християнством і язичництвом. Вихований своєю бабусею княгинею Ольгою, Володимир у дитинстві був прилучений до християнської релігії. А от отець Володимира, князь Святослав, і його дядько та наставник Добриня (прототип билинного богатиря Добрині Микитовича) усіляко намагалися прилучити хлопця до поклоніння слов’янським богам. Володимир, згідно коміксу, пориває із християнством одразу після смерті Ольги, через те, що християнський Бог дав їй померти. Ображений на Бога, Володимир одразу біжить до ідола Перуну.

Коли він вже став князем Новгорода, Володимиру розповідають про поразку батька у битві із візантійцями:

…В останній відчайдушній спробі князь кинувся на греків, але здійнявся вітер, який сипав пісок в лице його воїнам і сліпив їх. Через це вони зазнали поразки. Декотрі з греків казали, що піщану бурю викликав святий Теодор на білому коні. Інші – що янгол, якого послав їхній Бог.

Через декілька кадрів ми бачимо понурого Володимира, який запитує сам себе: «Невже християнський Бог… настільки могутніший за Перуна?»   

Не переповідаючи усю біографію головного героя (зазначу тільки, що деякі подробиці його життя мені особисто відомі не були), необхідно згадати, що одним з героїв, з якими знайомиться читач, стає Олаф Трюггвасон – майбутній король Норвегії, який 995 року навернув свою країну у християнство. Олаф, друг і побратим Володимира, також грає роль того, хто постійно капає на мізки князя щодо істинності та гуманності християнства у порівнянні з язичництвом. Цікаво, що саме після однієї такої суперечки Олаф і покидає друга, щоб повернутися у свою країну. Натомість на Володимира ще чекає відомий вибір вір. Легенда стверджує, що князь Володимир приймав посланців з різних земель, які представляли йому свої релігії. У мусульман князю не сподобались обрізання, заборони на свинину та алкоголь, у бенедиктинців – представників західного християнства – аскетизм, в іудеїв – те, що вони були позбавлені Богом своєї батьківщини. А от з Візантії приїхав отець Георгій, «пастор княгині Ольги», якого Володимир добре знав з дитинства і тому дав йому більше часу (принаймні так це виглядає з роману, адже йому присвячено удвічі більше сторінок аніж мусульманам, іудеям та бенедиктинцям разом узятим).

Володимир явно схиляється до візантійського християнства, але посилає своїх людей подивитися усе на власні очі. Посланці київського князя вирішують проігнорувати хазарських іудеїв, оскільки «Бог відвернувся від них» (до речі, це типовий християнський аргумент проти іудаїзму, хоча самі євреї так не вважають). Натомість вони бувають у мусульман, але «не бачать у них радості», а у їхніх мечетях їм не подобається «сморід». Вони також їдуть до німців з їх «монотонним» григоріанським співом та холодними церквами. На цьому фоні убранство Святої Софії у Константинополі справляє на них величезне враження.

Однак, як ми знаємо, на остаточне рішення прийняти християнство, вплинула ідея князя Володимира взяти собі за дружину Анну Багрянородну, для якої шлюб із язичником був просто неприпустимим. У момент зустрічі князю стає зле – він сліпне і його шкіра вкривається пухирями… Анна пропонує йому охреститися і… о, чудо, князь не просто вилікувався, а виглядає на 10 років молодшим! Алілуя! Володимир одружується з Анною,  валить язичницьких ідолів, хрестить Русь, відпускає усіх своїх попередніх дружин та наложниць, будує Десятинну церкву і… власне на цьому і закінчується графічний роман!

Автор сценарію Лі Ванаселья, очевидно хотів не скільки розказати власне про хрещення Київської Русі, скільки на основі життєпису київського князя Володимира Великого, вказати як християнство може позитивно змінити людину. Будучи язичником, Володимир воював, грабував, ґвалтував та сварився, а ставши християнином будував церкви, годував голодних та одягав голих. Звісно, таке чорно-біле висвітлення життя рівноапостольного князя має апологетичну мету. У книзі 33 цитати з Біблії на 64 сторінки малюнків. На основі цих біблійних цитат зображується темрява й гріховність язичницького життя, з одного боку, та світло й святість християнського життя, з іншого. Чесно кажучи, такий цитатний фон переобтяжує комікс і надає йому чітко релігійного змісту.

Художник Бранко Йованович, на мій погляд, непогано справився із задачею – вдало підібрані і кольори, і образи. Трохи насторожує використання синьо-жовтого стягу, бо, здається, його стали використовувати трохи пізніше. У той же час тризуб на Володимирову щиті виглядає достатньо природно. І тризуб, і синьо-жовті стяги однозначно говорять читачам, що вони мають справу із давньої історією саме українських земель.

Автор побудував сценарій роману на основі Повісті врем’яних літ, Літопису Якова Мніха та англомовної книги Володимира Волкова «Володимир: руський вікінг». Зважаючи на останню назву, підмічу, що київський князь дійсно і у коміксі постає схожим на вікінга з Рюрикового роду.

Єдине чого не вистачає сюжету цього графічного роману, з релігієзнавчої перспективи, так це реформа князя Володимира язичницької релігії. Це дійсно було важливим моментом у його біографії. Але, мабуть, автор сценарію не захотів вставляти цей епізод, оскільки задум Володимира об’єднати східнослов’янські племена навколо єдиної релігії початково реалізувався саме у формуванні єдиного пантеону язичницьких богів. Якщо розмірковувати над цим епізодом, а потім до нього ще додати вибір вір та бажання князя одружитися з візантійською принцесою, то вийде, що навернення Володимира у християнство мало суто прагматичні цілі. Пафос же коміксу трохи інший – Володимир вийшов з темряви язичництва у світло християнства. Реформа язичницької релігії з цієї перспективи нічого головному задуму не дає.    

Якщо вас зацікавив комікс, то можете його купувати…, але тільки собі. Він має обмеження за віком (16+), бо там є ґвалтування та вбивства. Да, і чесно кажучи 9-річній дитині він може здатися трохи нудним через складність тексту.

На жаль, чи на щастя, графічний роман «Володимир, князь Київський» є результатом творчості не вітчизняних, а закордонних митців. Думаю, що українські видавці мають собі дозволяти не лише купувати авторські права на перевидання американських коміксів, але й розвивати вітчизняний ринок, друкуючи роботи українських майстрів. Комікс про Володимира Великого є гарним прикладом того, що у вітчизняній історії є купа героїв та подій, які б можна було зобразити у графічному романі.      

Ну і насамкінець, скажу тим, хто скептично ставиться до коміксів: всесвітньо відомий італійський вчений та письменник Умберто Еко колекціонував американські комікси 1930-х років.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.