То ви не священик? Релігієзнавці розповідають невтаємниченим, що роблять: історія Анни Цвікли

У цій серії ми публікуємо переклади статей з Bulletin for the Study of Religion, у яких релігієзнавці діляться своїми історіями пояснення нефахівцям того, чим ми займаємося, та міркують про вплив таких бесід на формування своєї ідентичності як релігієзнавців. Перша історія – дослідниці ранньохристиянських текстів Анни Цвікли з Університету Торонто:

«Загалом я вивчаю стародавнє християнство не так з точки зору «Хвала Ісусу!», як у плані «Що нового приніс Ісус і чому так багато людей стали його прихильниками?». Себто, десь у соціо-історичному розрізі».

Таку заготовку я маю для відповіді на питання про тему моєї докторської дисертації; саме її я видаю сусідам по барній стійці, коли вони цікавляться, чим я заробляю на життя. І цього вечора я щиро сподіваюся, що її вистачить джентльменові десь за сорок, який сидить за стійкою через два порожнії стільця від мене, тому знову переводжу увагу на телевізор, який висить над баром і показує матч бейсбольної команди «Торонто Блю Джейс». Я розраховую на те, що мій уважний погляд на екран і кепка «Блю Джейс» на голові спрацюють як переконлива табличка «Не турбувати», поки я додивляюсь останні моменти гри.

Боковим зором я бачу, як джентльмен (надалі іменований як Чувак, для лаконічності) рухається на стільці. Він поглядає на екран, потім на мене, знов на екран. Ще трохи відсьорбує пива. Здається, у нього вже назріло ще одне питання, яке він зараз наважиться поставити. Цікаво, щó це буде – «Ви релігійна людина?» чи «І що Ви збираєтеся далі робити з тим науковим ступенем?» А може, мене зараз пригостять автобіографічним звітом про його «релігійний» досвід, чи – гірше – дискусією про те, що релігія винна у свіх проблемах світу.

«Джейс» перемагають у фіналі, вигравши втретє поспіль. Я тихо сподіваюся на те, що в матчі будуть додаткові тайми, щоб у мене була законна причина не вступати в розмову з Чуваком, але не судилося.

Я роблю великий ковток пива і підбадьорюю себе.

Чувак повертається до мене і каже: «Ви вивчаєте релігію – і п’єте пиво?»
Це щось новеньке. Він точно не знайомий з жодним із моїх колег.

«Ну, врешті, Ісус пив вино», – парирую я.

Він сміється і розправляється з залишками свого пива. У цей момент я знову позираю на телеекран, розраховуючи, що повторний показ ключових моментів гри виправдає моє небажання продовжувати спілкування.
Я бачу, як він кладе готівку на барну стійку і встає зі стільця.

«Що ж, приємно було побалакати з Вами. Гарного вечора».

«На все добре!» – відповідаю я, стараючись не видавати свою радість від розставання.
Упевнившись, що він нарешті вийшов, я сідаю на своєму місці в такий спосіб, щоб мою голову було принаймні частково видно над лісом із пивних кранів і можна було відтак привернути увагу знайомої барменши.

«Ліз? Будете вільні – будь ласка, налийте мені ще один».

Вона посміхається, бо аж надто добре знає, про що я думаю: Чувак пішов, тепер я можу розслабитись. Вона була свідком таких релігієзнавчих дискусій між мною і Чуваками уже безліч разів. Б’юся об заклад, вона навіть знає мій репертуар приколів про релігію так само добре, як його знаю я (на зразок « – Як Мойсей робить собі чай? – «І сказав пророк: євґéї! Не шкодуйте завáґки!»).

Мене не напрягає розповідати незнайомцям чим займаюся, – лише під час перерв на рекламу у бейсбольних матчах, звісно. Але нечасто доходить до того, що ми обговорюємо власне тему моїх досліджень. Ще рідше мені доводиться застосовувати ще одну з моїх заготовок – такий собі плавний перехід до пояснення теми моєї дисертації: «А пригадуєте місце у книзі «Код да Вінчі», де вони розмовляють про стародавній текст, у якому написано, що Марія Магдалина та Ісус цілувалися? Це з Євангелія від Філіпа, яке є частиною рукописів Бібліотеки Наг-Хаммаді. Я вивчаю ці тексти!»

Перед тим, як я в розмові з Чуваком доходжу до цієї позначки, мені доводиться зробити йому розрив шаблону щодо того, щó значить бути студентом або дослідником у релігієзнавстві, і прояснити той факт, що я не є «релігійною» людиною так само, як ними не є більшість моїх факультетських колег. Я часто використовую школу теології як «найближчих сусідів», щоб точніше визначити свою професійну «самість», якщо послуговуватись термінологією Джонатана Сміта. Це повторює заготовку, з якої я розпочала нашу розмову: теологія дивиться на це під кутом «Хвала Ісусові!», тоді як ми у своїх дослідженнях з’ясовуємо «Що такого цікавого приніс Ісус?». Звісно, я дуже спрощую в обох випадках, але, кілька разів замовивши пива і маючи обмаль часу, змушена миритись із цим необхідним злом, якщо я хочу бодай поверхово розповісти незнайомцям про те, чим займаюся.

Якщо мені щастить, далі вони ставлять обдумані питання (наприклад: «Коли ці тексти були написані? Чому вони не ввійшли до Нового Завіту?), на які мені більш ніж приємно відповідати.

Але в більшості випадків, щойно люди чують слово «релігія», вони вивалюються у власний внутрішній діалог про релігію. Зазвичай це іслам.

Один із найяскравіших прикладів стався у листопаді 2015-го. Телевізор у барі транслював канал новин, передаючи перші репортажі про терористичні напади у Парижі. Чувак (не той, що був згаданий вище, – інший) праворуч від мене, почувши, що я вивчаю релігію, вивергнув із себе один із наймерзотніших зразків ісламофобської риторики, які я коли-небудь чула. Мої спроби довести, що іслам значно різноманітніший, ніж той, яким він його бачить, і що його логіка скоріше спирається на полемічно налаштовані дані ЗМІ, ніж на реальні факти, не спрацювали. Навпаки, він усе більше розчаровувався через мій опір і незгоду з його думкою, і врешті сказав:

«Сподіваюся, Ви загинете від рук терористів, – і от тоді Ви побачите, наскільки велику проблему вони становлять!»
Я відповіла: «Ну, якщо я загину, я не зможу бачити, тож…»
Ще один Чувак, ліворуч від мене, погоджувався майже з усім, що казав Чувак праворуч, відтак я опинилася буквально всередині дискусії, моторошно схожої на ті, що часто відбуваються на каналі «Fox News»; мої фейсбучні френди класифікують їх як риторику, яку надихає дискурс політики та страху. У той момент я знала, що це битва, в якій я не можу перемогти, незважаючи на будь-які мої спроби залучити раціональну логіку і критичне мислення. Я навіть трохи натягла шапку на лоба, щоб сховати посмішку – знаєте, таку, коли чуєш щось настільки абсурдне від когось до такої міри пристрасно упевненого в тому, щó він говорить, але далі вже не можеш серйозно опиратися, і єдине, що лишається, – скептично посміхатися.

Саме через такі моменти я хотіла би, щоб у матчів «Джейс» обов’язково були овертайми, навіть коли є переможець.

І через ці моменти я внутрішньо зіщулююсь, коли хто-небудь питає, що я роблю/вивчаю.

І саме через такі моменти я замовляю ще пива.

Я часто думаю – якби я збрехала і сказала, що вивчаю ботаніку чи органічну хімію, чи отримала б я такий само пристрасний діалог про рослини чи хімічні сполуки? Ні, мабуть. Але я занадто чесна, брехунка з мене ніяка, тому в будь-якому разі це не вихід. Більше того, повсюдність і узвичаєність знайомого більшості поняття «релігія» (попри те, яке воно деформоване на наш погляд) найімовірніше виступають основою цікавості та переконаності, які ми відчуваємо з боку «непосвячених».

Розмірковуючи над об’ємнішою темою, — над тим, як релігієзавці описують нефахівцям те, чим займаються, я гадаю, що мій підхід має три складові:
1) прояснити, що являє собою релігієзнавство, показавши, чим воно не є (зазвичай я використовую теологію як «найближчого сусідку» і, відштовхуючись від неї, визначаю сутність своєї роботи, пояснюючи, що підходжу до неї не з теологічної точки зору).

2) використати популярні культурні наративи як загальну основу, від якої я можу плавно відштовхуватись у бік детальнішого обговорення моїх дослідницьких зацікавлень.

3) всіляко використосувати почуття гумору, щоб деактивувати будь-які кліше, які співрозмовник може придумувати щодо моєї потенційної «релігійності». І, що гарно ілюструє описаний на початку епізоду, вживання пива допомагає знешкоджувати такі накрути.

Автор: Анна Цвікла – кандидат в доктори філософії на факультеті релігієзнавства в університеті Торонто. Її дисертація присвячена ґендернїй мові у текстах Другого кодексу Бібліотеки Наґ-Хаммаді в контексті Стародавнього Середземномор’я. Метою її дослідницького проекту є демонстрація того, що частота виникнення жіночих персонажів  у Другому кодексі неунікальна, і що це не означає, що автори або перші читачі цих текстів більш позитивно ставились до жінок, ніж інші ранні християни.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.