Викрадення людей прибульцями: Чому в це вірять?

1
559
“Ті, хто більше не вірять в Бога, вірять в усе підряд” (Умберто Еко)

Традиційні релігійні вірування виникали та розвивалися в епохи, далекі від сучасності з її наукою та технікою. Історичні реалії накладали відбиток на релігійний дискурс, зміст вірувань та практик. У Біблії або Тіпітаці годі шукати новітніх технологій. Консервативні групи, як-то ультраортодоксальні іудеї, салафіти та православні старообрядці, аміші старого обряду намагаються не лише мислити і діяти, а й виглядати так, як це було прийнято у часи становлення їх релігійних традицій.

Не всякі уявлення, однак, мають глибоке історичне коріння. Людям, яким важко повірити у стародавні метафізичні доктрини про надприродне, що використовують образи минулих історичних епох, можуть сподобатися уявлення, які застосовують сучасний технонауковий жаргон. Насамперед, йдеться про віру у позаземне життя та транспортні засоби прибульців – неідентифіковані літаючі об’єкти (НЛО)

(Routlege, 2017).

Відомим фактом є загалом вищі показники релігійності та віри в паранормальне серед жінок, що зазвичай пояснюється їх дещо більшою схильністю до емоційності всупереч “чоловічій” аналітичності. Віра у відвідування прибульцями Землі є мало не єдиною серед усього паранормального, яка більше властива чоловікам. У 2005 році в США у щось подібне вірило 29% чоловіків і лише 19% жінок. Дослідники припускають, що це пов’язано з традиційно більшим інтересом чоловіків до науки та техніки. Те саме стосується не лише гендерних відмінностей – відсутність інтересу до традиційних вірувань не завжди робить людину раціональним скептиком, багато хто не сприймає їх через їх естетичну віддаленість. При цьому він може але радо сприймати технологізоване паранормальне (Lyons, 2005).

Колись К. Юнг назвав НЛО “сучасним міфом” – вочевидь, на противагу міфам стародавнім. Як таку, віру в прибульців навряд чи можна назвати релігією у вузькому сенсі. Навколо неї як смислового ядра, однак, нерідко організовуються релігійні рухи: саєнтологи, раеліти, “Небесна брама”, “Нація ісламу” тощо. Один із найвідоміших конспірологів, Д. Айк, стверджує, що світом керують рептилоїди, які мають позаземне походження. Масова культура активно популяризує тему НЛО, велика кількість фільмів, книг і коміксів присвячено їй.

 

Викрадення людей прибульцями – специфічне вірування поціновувачів НЛО

У межах різноманітних вірувань навколо прибульців та НЛО виокремлюється одне, вельми своєрідне. Дехто вірить у те, що колись був викрадений прибульцями, і вони проводили над ним (квазі)медичні досліди, кохалися з ним тощо. Особливо це вірування, як й інтерес до НЛО в цілому, властиве англомовному світові, у першу чергу США, де воно називається alien abduction.

Розквіт “викрадень” та уваги до них придає на період після Другої Світової Війни, 50-60-х роки минулого століття. Перші “канонічні” викрадення, що набули розголосу в пресі, відбуваються у 1957 році з бразильським фермером А. Вілас-Боасом, та 1961 році з подружжям Хілл із США. У 1998 році 3,7 мільйонів американців вірили в те, що колись зазнавали викрадення прибульцями (Blackmore, 1998). Не оминуло це явище й зірок: у різний час про контакти з прибульцями заявляли Е. Преслі, Дж. Леннон, Р. Уїльямс, М. Алі, Д. Ейкройд та ін. (Tylor, 2017).

Узагальнено досвід осіб, що пережили викрадення, можна охарактеризувати наступним чином: ніч, людина знаходиться у ліжку, автомобілі чи просто у власному домі, і бачить дивне, часто біле або синє світло, чує гул і джинчання. Вона викрадається проти власної волі тонкими гуманоїдними істотами зеленого чи сірого кольору, з очима, подібними до мигдалю, нерідко лише з трьома пальцями. Прибульці спілкуються з нею через телепатію, можуть показати їй свій літаючий об’єкт, проводити з неї досліди, схожі на наукові та медичні, вступати з нею у статевий контакт. У тіло людини, наприклад, у ніс, можуть імплантуватися дрібні предмети. Людина відчуває безпорадність, може бути повністю паралізованою. Після цих подій викрадену людину повертають, і вона зазвичай забуває майже все з того, що коїлося. Згодом вона може переживати дистрес, ті чи інші ознаки психічної травми тощо (Blackmore, 1998).

Незважаючи на передбачуваний негативний характер досвіду викрадення прибульцями, особи, які вважають, що зазнали цього викрадення, оцінюють це радше позитивно. В одному дослідженні ніхто з цих людей не хотів би, аби такого викрадення не сталося. Досвід викрадення часто сприймається як життєствердний, людина дізнається, що не ми не одні у всесвіті, життя наповнюється сенсом (див. Finkelstein, 2017).

 

Кроки до віри у викрадення прибульцями

Загальний шлях до віри в те, що людину викрали прибульці з космосу, складається з чотирьох етапів:

  1. Інтерес до паранормальних явищ, особливо до тематики НЛО та позаземного життя, особистісна схильність приймати пояснення тих чи інших подій з позиції віри в НЛО.
  2. Подія, яка виконує роль каталізатора, як-то сонний параліч та гіпнопомпічні галюцинації.
  3. Інтерпретація свого досвіду в світлі попередніх уявлень про НЛО та позаземне життя.
  4. Пошук професійної допомоги щоб впоратися з неприємними симптомами через подію-каталізатор. На цьому етапі людина часто потрапляє до гіпнотерапевта, що сам вірить у НЛО та прибульців. Він, часто несвідомо, навіює деталізовані спогади про викрадення своєму клієнтові (Finkelstein, 2017).

 

Особистість та психопатологія

Загалом, психологи шукають причини появи подібних спогадів та переконань у особистісних властивостях таких людей, іноді патологічного характеру, досвід сонного паралічу, наслідок дії регресивного гіпнозу та викривлень пам’яті, що призводить до появи хибних спогадів.

Зазвичай, прибульці у спогадах людей, які пережили викрадення, схожі на образи, що розповсюджує телебачення, книги та комікси.

Осіб, що вірять у викрадення себе прибульцями, об’єднує загальний інтерес до теми НЛО, який передує їх викраденню. Вони читають відповідні книги та відвідують заходи, присвячені уфології та позаземним цивілізаціям.  (Finkelstein, 2017). Зазвичай, прибульці у спогадах людей, які пережили викрадення, схожі на образи, що розповсюджує телебачення, книги та комікси.

Навряд чи досвід викрадення інопланетними істотами пояснюється виключно патологією психіки. Остання навіть не є основною чи важливою причиною, хоча, поза сумнівом, викрадення прибульцями може бути фабулою маячні конкретної особи, хворої на важкий розлад. Як показує низка досліджень (напр. McNally & Clancy, 2005), психічне здоров’я осіб, які зазнали викрадення, не відрізняється від інших якось драматично. Вони не хворіють на шизофренію, біполярний розлад, депресивний та тривожний розлад частіше за оточуючих, їх показники неможливо відрізнити від показників контрольної групи. Інтелект осіб, що згадують викрадення прибульцями, також не сягає патологічних значень – подекуди вони навіть інтелектуальніші за решту (Blackmore, 1998).

Деякі суттєві відмінності від інших людей вони, однак, мають. Йдеться про значущо вищі показники осіб, що зазнали викрадення прибульцями, за шкалами дисоціативного досвіду, абсорбції та магічної ідеації. Дисоціація – це сприймання людиною подій як таких, що відбувається не з нею, відчуженість від власного досвіду. Абсорбція ж передбачає відчування чужого досвіду як свого власного, наприклад, під час читання художньої книжки або перегляду фільму. Шкала магічної ідеації вимірює ступінь віри в інші паранормальні явища: привидів, магію, телекінез тощо (McNally & Clancy, 2005).

Навіюваність осіб, що зазнали викрадення прибульцями, також є вищою за інших (Finkelstein, 2017). Це означає їх більшу схильність до групової поведінки та конформності, прийняття позиції та вірувань свого оточення.

 

Сонний параліч та гіпногогічні галюцинації

Формуванню спогадів про викрадення прибульцями передує подія-каталізатор. Часто це епізод сонного паралічу (sleep paralysis) – непатологічного, хоч і неприємного явища, яке виникає через тимчасову неузгодженість швидкохвильового сну, за якого виникає більшість сновидінь. Під час швидкохвильового (синоніми: швидкий, або REM-сон) швидко рухаються очі та електрична активність мозку подібна до активності під час пильнування. Під час цієї фази скелетні м’язи розслаблені, а моторні нейрони, які відповідають за рух, загальмовані, через що ми не відтворюємо рухів, які нам сняться. Іноді людина прокидається до того, як параліч м’язів встигає пройти.

Приблизно 30% людей щонайменше раз в житті переживала подібний досвід, а у 5% він супроводжувався яскравими візуальними, аудіальними та тактильними галюцинаціями, які носять назву гіпнопомпічних, тобто таких, що виникають, коли людина прокидається.

Сонний параліч може породжувати специфічний досвід, який є наслідком спроб мозку інтерпретувати те, що в цей момент відбувається з людиною. Галюцинації під час сонного паралічу можуть включати відчуття загрозливої присутності сторонніх осіб, людина може чути сторонні дивні звуки, шуми, кроки та голоси, фізичні відчуття. Можуть виникати проблеми з диханням та відчуття задухи, швидкої смерті та загрози цілісності тіла. Істота, видима або невидима, може сидіти на грудях особи, трясти та давити її.

Вестибулярно-моторні галюцинації, своєю чергою, проявляються у відчуттях переміщення, наприклад, падіння з ліжка чи зависання над ним. Спроби чинити спротив сонному паралічу є зазвичай невдалими, що породжує паніку. Втім, цей стан швидко минає, і свідчить, зазвичай, не про серйозну неврологічну патологію, а лише про низьку якість сну, що піддається корекції (Blackmore, 1998; Finkelstein, 2017).

 

Хибні спогади та їх індукція гіпнозом

Дослідниця пам’яті Е. Лофтус зі співавторами зауважує, що остання не є надійним джерелом зберігання інформації, хоч так здається на перший погляд. Психологам в експериментальних умовах вдавалося сформулювати у людини хибні спогади про те, що вона в дитинстві була шульгою, пролила напій на весіллі, зламала вікно рукою, загубилася у торгівельному центрі у віці до 3 років тощо. Людина здатна неусвідомлено фантазувати, домислюючи події, що з нею нібито відбувалися, та навіть оцінювати їх як більш яскраві та реалістичні ніж справжні (Mazzoni, Loftus & Kirsch, 2001).

Низка спогадів, які здаються нам достовірними, ймовірно, є хибними. Наші психічні процеси, зокрема, процеси пам’яті, нерідко прикрашають те, що ми переживали, приймають інформацію з інших джерел за власні спогади, і багато чого забувають. При цьому ми схильні до віри у ймовірні нашої точки зору події: люди, які нібито зазнають викрадень прибульцями, вірять у принципову можливість такого розвитку подій.

В іншому дослідженні більше ніж 70% дітей обох статей віком 7-8 років отримували хибні спогади про те, що в їх перший шкільний день вони були викрадені прибульцями. Дітям демонстрували хибну статтю у газеті про НЛО у Маастрихті у той день, а також казали, що викрадення бачили їх мами (Otgaar, Candel, Merckelbach & Wade, 2009).

Е. Лофтус зі співавторами виокремлює три етапи формування хибних спогадів людей про неймовірні події:

  1. Подія із неймовірної перетворюється на ймовірну.
  2. Людина починає сприймати подію як таку, що відбулася з нею.
  3. Людина все частіше приймає фантазії про подію за спогади про неї.

Всі ці три етапи можуть навіюватися, навіть несвідомо, гіпнотерапевтом, до якого людина звертається по допомогу, а також середовищем віруючих у прибульців та НЛО (Mazzoni, Loftus & Kirsch, 2001).

Нерідко людина згадує саме викрадення та його подробиці під час сеансів регресивного гіпнозу – техніки, спрямованої на отримання доступу до ресурсів пам’яті, відтворення спогадів. Люди нерідко звертаються до гіпнотерапевтів, аби дати раду своєму психічного стану після випадків, як ми припускаємо, сонного паралічу. Втім, процедурі регресивного гіпнозу не властива чистота експерименту, під час гіпнозу людині легко прийняти свої фантазії (особливо якщо вона захоплюється тематикою НЛО) за події, які реально з нею відбувалися (Finkelstein, 2017).

 

Висновки

“Зовнішній вигляд та поведінка прибульців-викрадачів залежать… від кількості часу, який людина дивиться телевізор”

Спогади про викрадення прибульцями – культурне і психологічне явище, інтерпретація певного, ймовірно, універсального людського досвіду (сонного паралічу та гіпнопомпічних галюцинацій) у межах культурних уявлень англомовного світу, в першу чергу США. Зв’язок з масовою культурою підкреслює іронічна С. Блекмор: “Зовнішній вигляд та поведінка прибульців-викрадачів залежать… від кількості часу, який людина дивиться телевізор” (Blackmore, 1998).

Віра у викрадення прибульцями не є сама по собі наслідком психічного розладу, але є певні властивості особистості, які впливають на готовність людини повірити у це. Головним у цьому сенсі є інтерес до НЛО та паранормального як такого, схильність до дисоціації, абсорбції та навіюваності.

Вочевидь, подією-каталізатором спогадів про викрадення прибульцями є епізод сонного паралічу – короткотривалого доброякісного стану, пов’язаного з неузгодженістю процесу виходу з фази швидкого сну у пильнування. Сонний параліч викликає специфічні галюцинації та неможливість ворушитися, які інтерпретуються людиною, яка цікавиться НЛО, як викрадення прибульцями з інших планет.

Явище хибних спогадів стає у нагоді формуванню впевненості в тому, що людину викрадали прибульці, додаючи до первинного досвіду нові цікаві подробиці. Якщо людина звертається до спеціаліста-гіпнолога з метою відтворити спогади, є велика ймовірність індукції нових деталей викрадення.

 

Джерела:

Blackmore, S. (1998). Abduction by Aliens or Sleep Paralysis? In Skeptical Inquirer Volume 22.3, May / June 1998. URL: https://www.csicop.org/si/show/abduction_by_aliens_or_sleep_paralysis.

Finkelstein, J. D. (2017). The Ψ-Files: A Review of the Psychological Literature Regarding False Memories of Alien Abduction. New School Psychology Bulletin, 14(1). 37-44.

McRobbie, L. R. (2016). Why alien abductions are down dramatically. Boston Globe. URL: https://www.bostonglobe.com/ideas/2016/06/11/why-alien-abductions-are-down-dramatically/qQ3zdBIc2tLAf3LVms8GLP/story.html.

Mazzoni, G. A., Loftus, E. F., & Kirsch, I. (2001). Changing beliefs about implausible autobiographical events: A little plausibility goes a long way. Journal of Experimental Psychology: Applied, 7(1), 51-59.

McNally, R. J., & Clancy, S. A. (2005). Sleep Paralysis, Sexual Abuse, and Space Alien Abduction. Transcultural Psychiatry, 42(1), 113-122.

Newman, E. J., & Lindsay, D. S. (2009). False memories: What the hell are they for?. Applied Cognitive Psychology: The Official Journal of the Society for Applied Research in Memory and Cognition, 23(8), 1105-1121.

Lyons, L. (2005). Paranormal Beliefs Come (Super) Naturally to Some. Gallup. URL: https://news.gallup.com/poll/19558/Paranormal-Beliefs-Come-SuperNaturally-Some.aspx.

Otgaar, H., Candel, I., Merckelbach, H., & Wade, K. A. (2009). Abducted by a UFO: Prevalence information affects young children’s false memories for an implausible event. Applied Cognitive Psychology: The Official Journal of the Society for Applied Research in Memory and Cognition, 23(1), 115-125.

Routlege C. (2017). Don’t Believe in God? Maybe You’ll Try U.F.O.s. New-York Times. URL: https://www.nytimes.com/2017/07/21/opinion/sunday/dont-believe-in-god-maybe-youll-try-ufos.html.

Scoboria, A., Mazzoni, G., Kirsch, I., & Relyea, M. (2004). Plausibility and belief in autobiographical memory. Applied Cognitive Psychology: The Official Journal of the Society for Applied Research in Memory and Cognition, 18(7), 791-807.

Tylor, M. E. (2017). 15 Celebrities Who Believe They Were Abducted By Aliens. Screen Rant. URL: https://screenrant.com/celebrities-actors-believe-in-aliens-abducted-encounters.

 

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.