Як «Ісламська Держава» перестала вірити в Кінець Світу

0
152

«Ісламська Держава» — це бурхливий рух джигадистів, який веде своє існування ще з часів повалення режиму Саддама Хуссейна в Іраку, але набув найбільшого розквіту під керівництвом Абу Бакра аль-Багдаді (очолював його між 2010 та 2017 роками, наразі вважається загиблим). Саме за часів аль-Багдаді, 2014 року було проголошено Халіфат на тероторії частин Сирії та Іраку, які контролювали прихильники ІД. Проголошення Халіфату, з одного боку, та його несприйняття абсолютною більшістю мусульман і ісламських богословів, з іншого, дозволяють говорити про специфічне розуміння релігійності в «Ісламській Державі».

Багато в чому релігійність представників ІД копіює класичні зразки салафітського фундаменталізму в ХХ столітті — неприязнь до Заходу, антиколоніалізм, несприйняття інших напрямків у межах ісламу, проповідь із застосуванням примусу та насильства, обрання найбільш жорсткого варіанту дії з кількох рівно легітимних, надання переваги другорядним питанням у релігії (одяг, користування гаджетами тощо). Втім, кілька рис відрізняють сучасних джигадистів від їхніх попереників, а також від звичайних мусульман.

По-перше, вони свідомо архаїзують своє богослов’я та практику. Відмовляючись від мазгабів, традиційної теологічної та правової літератури, вони розривають із офіційним мусульманським світом, муфтіями та духовними центрами. Відтак, кожен харизматичний проповідник, навіть без спеціальної освіти, може стати провідним теологом, до чиєї думки дослухаються. Відомі приклади — австралієць Муса Серантоніо та американець Ахмад Муса Джибріль — їхня проповідь сприяла переїзду сотень джигадистів із західних держав до Сирії та Іраку, попри те, що самі ці проповідники не були там, а їхні теологічні претензії не визнаються провідними мусульманськими богословами. З іншого боку, не можна навіть сказати, що бійці ІД є релігійними фанатиками в звичному розумінні цього слова — їх важко побачити за читанням Корану чи сунни, очевидці кажуть, що можна кілька місяців провести в таборі, і жодного разу не побачити Коран. Також не слід перебільшувати готовність особисто пожертвувати життям заради віри — нерідко джигадисти відправляли в битву замість себе рабів із числа військовополонених. Втім, саме прагнення боротися з невірними, тобто з західною світською цивілізацією та її прибічниками на Сході, є чи не найвищою релігійною практикою, набагато важливішою за читання середньовічних трактатів. Типовим прикладом стала назва африканського угруповання, яке дало присягу самопроголошеному халіфу, «Боко харам», тобто Book is haram (книга заборонена). Звісно, перш за все, йдеться про Біблію, але і загалом про  книги, освіту (яку нерідко впроваджували там християнські місіонери).

По-друге, чи не найбільш відрізняє тип релігійності, властивий прихильникам ІД — палке очікування кінця світу, аж до прагнення його наблизити. Кінець світу та Судний день постійно фігурували в журналах, відеороліках та інших публічних проявах. Так, у відео «No Respite», яке було оприлюднене 24 листопада 2015 року, військо коаліції порівнюється з військом кафірів, яке, згідно хадісів, під 80 прапорами має зіткнутися з військом мусульман перед настанням Судного дня. Бажання порівняти свою ситуацію з останніми днями перемогло факти, оскільки навіть попри додавання до коаліції таких держав, як Україна (яка не бере участь у коаліції), 80 прапорів все одно не знайшлося. Есхатологічні очікування змусили членів ІД протягом кількох місяців восени 2016 року вести відчайдушні бої за стратегічно не важливе місто Дабік у Сирії, яке згадане в хадісах як одне з кількох можливих місць, де відбудеться фінальна переможна битва мусульман над невірними.

Очікування найближчим часом настання апокаліптичних часів у лавах ІД наклалося на поширені аналогічні погляди серед близькосхідних і південно-азійських мусульман. Так, опитування Pew poll у 2012 році продемонструвало, що більше 51% близькосхідних і північно-африканських мусульман очікують кінця світу найближчим часом (саме в ці роки регіон охопили революційні, контрреволюційні та військові події). Відтак, есхатологічна риторика допомогла мобілізувати прихильників проекту, а з іншого боку — мобілізувала їхніх противників з числа шиїтів, які теж почали говорити про необхідність відстоювати власну інтерпретацію іслама та очікувати найближчим часом на прихід імама Махді.

Втім, після перелому у війні, коли найбільші міста втрачено або ось-ось буде втрачено, есхатологічна риторика та есхатологічні очікування серед прихильників руху суттєво знизилися. Про це свідчить і серпневий номер журналу «Румійя», де в передмові йдеться про те, що нічого не втрачено, і навіть якщо ця інкарнація Халіфату виявиться не остаточною, то неодмінно ісламське правління постане в іншому місці та в інший час. Обидва ці моменти є показовими. По-перше, автоматично таке зізнання підтверджує, що час есхатологічних пророцтв ще, імовірніше за все, не настав. По-друге, для їх здійснення, як виявилося, не обов’язково звільняти Сирію, про яку саме йдеться в хадісах. Іслам у інтерпретації ІД та Халіфат можуть з’явитися в будь-якому місці. І це свідчить про визнання представниками «Ісламської держави» свого остаточного переходу до мережевої міжнародної спільноти, тоді як до кінця 2016 року вони принципово відрізнялися від інших подібних утворень тим, що були прив’язані до території Іраку та Сирії (Шаму).

Втрата віри у скорий кінець світу уже неодноразово зустрічалася в релігійних рухах. Найяскравіший приклад — християнство, прихильники якого протягом перших років поширення традиції були переконані в тому, що апокаліптичні події відбудуться ось-ось. Але після смерті першого покоління есхатологічні очікування поступово втратили гостроту та перетворилися на вчення про готовність зустріти Судний день, коли б він не настав. Так само відбувалося і з іншими релігіями, в тому числі з новими релігійними рухами. Після відходу від справ / смерті засновника та його найближчого оточення релігія стає все менш харизматичною і все більш упорядкованою. Схоже, що подібна ситуація відбувається зараз з «Ісламською Державою», тільки відхід першого покоління стався надзвичайно швидко, що зумовлено не лише війною, але і стрімким плином сучасного життя.

If you found an error, highlight it and press Shift + Enter or click here to inform us.